Брайс кивнула до знатної пані, яка, побачивши таке зухвальство, вищирила свої білосніжні зуби. Фейка була вродлива — але такими була більшість фейців.
Брайс помітила що Рід спостерігає за нею, насупивши своє гарне обличчя. Він похитав головою — до неї— і продовжив вивчати меню.
Брайс зробила ковток вина і подала знак офіціанту принести ще пляшку.
«Я шаленію за тобою».
Коннор би не стерпів цих насмішок і перешіптувань. І Даніка теж. Брайс уже була свідком того, як обидва вовки кидалися на придурків, які образливо свистіли їй у спину або приймали її за одну з багатьох ванірських напівкровок, які перебивалися з копійки на копійку, торгуючи тілом на М’ясному Ринку.
Більшість із тих жінок не мали можливості здійснити Занурення — або тому, що не досягли порога зрілості, або тому, що їм дістався нещасливий жереб у вигляді короткої тривалості життя смертної людини. Хижаки — як природжені, так і вивчені — використовували М’ясний Ринок як свої мисливські угіддя.
Коли нарешті з’явився офіціант із новою пляшкою вина, задзижчав мобільний Брайс. Рід знову насупився, його несхвальний погляд був настільки важким, що вона вирішила не читати повідомлення, доки не замовила свій сандвіч із піною з яловичини й сиру.
Даніка написала: «Кидай свого довбаного імпотента і збав Коннора від страждань. Від одного побачення з ним не вмреш. Він кілька років чекав, Брайс. Років! Дай мені привід усміхнутися сьогодні».
Брайс скривилася і сунула мобільний назад у клатч. Підвівши погляд, вона побачила, що Рід уже залипнув у свій телефон. Його пальці літали над екраном, тьмяне світло якого відбивалося на його рельєфному обличчі. П’ятдесят років тому цей винахід народився просто в знаменитій технологічній лабораторії «Реднер Індастріз» і приніс компанії безпрецедентні статки. Усі стверджували, що почалася нова ера всесвітнього зв’язку. Брайс вважала, що вони просто дали людям привід не дивитися одне одному у вічі. І псувати побачення.
— Ріде, — промовила вона. Він лише виставив палець угору.
Брайс постукала червоним нігтем по ніжці свого келиха. Вона носила довгі нігті — і щодня приймала еліксир, щоб зберегти їхню міцність. Вони були не такі ефективні, як кігті чи пазурі, але могли завдати певної шкоди. Принаймні достатньої для того, щоб мати час утекти від потенційного нападника.
— Ріде, — знову покликала вона. Він продовжував набирати повідомлення і підвів очі лише тоді, коли на столі з’явилася перша страва.
Це справді був лососевий мус. На скибці хрусткого хліба під сіткою з якоїсь кучерявої зелені. Мабуть, маленької папороті. Брайс сковтнула смішок.
— Налітай, — неуважно кинув Рід, знову втупившись у телефон. — Мене не чекай.
— Один шматок — і мені кінець, — пробурмотіла Брайс, беручи виделку, але сумніваючись, як правильно це їсти. Хел його зна. Ніхто у ресторані не їв руками, але… Фейка за іншим столом знову глумливо посміхнулася.
Брайс поклала виделку на стіл. Склала серветку охайним квадратиком і підвелася.
— Я пішла.
— Гаразд, — відповів Рід, не відриваючи очей від екрана телефона. Він явно подумав, що вона йде до вбиральні. Брайс відчула, як погляд ошатно вдягненого янгола за сусіднім столиком поповз угору по її голій нозі, а тоді почула, як протяжно заскрипів стілець, коли той відкинувся на спину, аби помилуватися видом на її сідниці.
Ось чому вона піклувалася про міцність своїх нігтів.
Але вона сказала Ріду:
— Ні — я йду геть. Дякую за вечерю.
Це змусило його підвести очі.
— Що? Брайс, сядь. Їж.
Ніби те, що він спізнився і не відривався від свого телефону, тут було ні до чого. Ніби вона просто була чимсь, що він мав нагодувати, перед тим як трахнути. Вона чітко промовила:
— Нічого не вийде.
Він міцно стиснув губи.
— Перепрошую?
Навряд чи його колись відшивали. Мило посміхнувшись, Брайс сказала:
— Бувай, Ріде. Успіхів тобі у роботі.
— Брайс?
Але у неї вистачало бісової самоповаги не вислуховувати його пояснень, не приймати посередній секс, по суті, в обмін на їжу в ресторанах, яких вона ніколи не могла собі дозволити, і не терпіти чоловіка, який справді, не встигнувши скотитися з неї, одразу брався за телефон. Тож вона згребла пляшку вина і вийшла з-за столу, але рушила не до виходу.
Вона підійшла до єхидної фейки та її людської іграшки і холодним тоном, який збив би пиху навіть Даніці, сказала: