— Що, цікава вистава?
Фейка окинула її широким поглядом, від туфель до червоного волосся і пляшки вина у руці, і знизала плечима, від чого чорні самоцвіти на її довгій сукні зблиснули.
— Плачу золоту марку, щоб подивитися на вас обох, — Брайс кивнула до молодика, який сидів навпроти фейки.
Він посміхнувся Брайс, і його відсутній погляд натякав, що він був під кайфом.
Брайс самовдоволено усміхнулася до фейки.
— Не знала, що фейські дамочки стали такими скнарами. Подейкують, що ви відсипаєте нам пригорщі золота, аби ми вдавали, що ви в ліжку не такі дерев’яні, як женці.
Засмагле обличчя фейки зблідло. Блискучі, гострі мов бритва нігті уп’ялися в скатертину. Молодик навпроти неї навіть не здригнувся.
Брайс поклала руку йому на плече — щоб заспокоїти або щоб розізлити фейку — вона сама не знала. Потім легенько стиснула плече, знову кивнула до фейки і рушила геть.
Дорогою до бронзових дверей Брайс хильнула вина з пляшки і показала середній палець самозакоханій гостес. А потім вихопила з миски на тумбочці жменю фірмових сірникових коробок.
Вловивши відгомін задиханих вибачень Ріда перед знатною дамою, Брайс вийшла на розпечену, задушливу вулицю.
Бляха-муха. Була дев’ята вечора, вона була пристойно вдягнена, і якщо повернеться додому, то тинятиметься по квартирі сюди-туди, доки Даніка не відгризе їй голову. А вовки пхатимуть свої носи у її справи, які вона взагалі не хотіла з ними обговорювати.
Лишався тільки один варіант. На щастя, її улюблений.
Ф’юрі відповіла після першого ж гудка.
— Слухаю.
— Ти зараз на цьому боці Хальдренського моря чи на тому?
— Я у П’яти Трояндах, — у рівному, холодному голосі Ф’юрі проскакували веселі нотки — практично відвертий сміх. — Але я не дивитимуся телевізор зі щенятами.
— Кому б, хай йому Хел, цього хотілося?
На тому кінці зависла пауза. Брайс сперлася на блідий кам’яний фасад «Перлини і Троянди».
— Я думала, у тебе побачення з як-там-його.
— Ви з Данікою просто нестерпні, ти ж знаєш?
Вона буквально почула, як Ф’юрі на тому кінці саркастично посміхнулася.
— Зустрінемося у «Вороні» за пів години. Мені треба закінчити одну справу.
— Полегше з тим негідником.
— Мені платять не за це.
Зв’язок обірвався. Брайс вилаялася. Хоч би від Ф’юрі не тхнуло кров’ю, коли вона прийде до їхнього улюбленого клубу. Брайс набрала інший номер.
Задихана Юніпер відповіла після п’ятого гудка, встигнувши взяти слухавку, перш ніж увімкнувся автовідповідач. Напевно, вона була у студії, тренувалася після основних занять. Як завжди. Брайс сама обожнювала так робити, коли їй випадала вільна хвилинка. Танцювати, танцювати і танцювати, поки світ навколо не перетвориться на вир музики, дихання і поту.
— О, ти з ним порвала, так?
— Бісова Даніка що, усім розсилку зробила?
— Ні, — відповіла мила, чарівна фавна, — але ти пробула на побаченні всього годину. А оскільки зазвичай після них ти дзвониш зранку…
— Ми збираємося у «Ворон», — обірвала її Брайс. — Підходь за пів години. — Вона сама поклала слухавку, щоб, почувши іскристий сміх Юніпер, не вибухнути лайкою.
О, вона знайде спосіб покарати Даніку за те, що та все їм розбовкала. Хоча вона розуміла, що це було радше попередження, підготовка подруг до того, що може знадобитися їхня моральна підтримка. Сьогодні ввечері Брайс так само завуальовано питала Коннора про стан Даніки.
«Білий Ворон» був усього в п’яти хвилинах ходьби, у самісінькому центрі Старої Площі. У Брайс лишалося ще достатньо часу на те, щоб або знайти на свою голову справжні проблеми, або зіткнутися з тим, чого вона уникала вже цілу годину.
Вона обрала проблеми.
Купу проблем, вирішення яких вартувало сімох важко зароблених золотих марок, що їх Брайс дістала з сумочки і віддала вишкіреній дракійці, яка всунула в руку Брайс бажане замовлення. Дракійка намагалася продати їй якийсь новий клубний наркотик: «Синт дозволить відчути себе богинею», — казала вона, але тридцять золотих марок за одну дозу були Брайс точно не по кишені.
У неї лишалося ще п’ять хвилин. Ставши навпроти «Білого Ворона» — попри невдалий план Бріґґса рознести його на друзки, клуб і далі кишів гуляками, — Брайс дістала мобільний і відкрила листування з Коннором. Вона могла закластися на всі гроші, які щойно спустила на корінь радості, що він перевіряв свій телефон кожні дві секунди.
Повз клуб повільно повзли автівки. Над бруківкою і кипарисами лунало гупання їхніх акустичних систем, з опущених вікон визирали пасажири, яким не терпілося розпочати свій вечір четверга: вони потягували питво, курили, підспівували музиці, писали своїм друзям, дилерам — усім, хто міг провести їх в один із десятка клубів, що вишикувалися уздовж Вулиці Лучників. До їхніх дверей уже тягнулися черги — і до «Ворона» теж. Брайс в очікуванні роздивлялася білий мармуровий фасад будівлі та модно вдягнених паломників, які чекали біля воріт храму.