— Не зовсім. За рік до того він повернувся з фронту, але те, що він робив і що бачив під час служби… Це позначилося на ньому. Дуже серйозно. Він не хотів повертатися додому, не хотів бачитися з рідними. Тож він зголосився стати послушником Соласа, сподіваючись, що це якось спокутує його минуле. До виголошення обітниць лишалося два тижні, коли Верховний Жрець наказав йому супроводити нас до Гілени. Багато жерців були досвідченими воїнами, але Рендалл серед них був єдиною людиною, а Верховний Жрець припустив, що моя мама не довірятиме ванірському чоловіку. Просто перед нашим прибуттям до Гілени, нас наздогнали горлорізи мого батька. Вони очікували побачити безпорадну жінку, яка битиметься в істериці, — Брайс знову посміхнулася. — А побачили легендарного снайпера і мати, яка переверне землю і небо, щоб захистити свою доньку.
Гант випрямив спину.
— І що сталося?
— Те, чого й варто було очікувати. Опісля мої батьки замели сліди, — Брайс глянула на Ганта. — Будь ласка, нікому про це не кажи. Просто… Ніхто не питав про фейців, які так і не повернулися до Міста Півмісяця. Не хочу, щоб це зараз спливло.
— Не скажу ні слова.
Брайс похмуро всміхнулася.
— Після цього Дім Землі та Крові буквально визнав мою матір вмістищем Хтони, а Рендалла вмістищем Соласа — і ще купу всякої релігійної маячні, але по суті це була офіційна гарантія безпеки, яку мій батько не смів порушити. Рендалл зрештою повернувся додому, забравши нас із собою і, як бачиш, не став послушником, — її посмішка потеплішала. — Під кінець року він освідчився мамі. Відтоді вони страшенно кохають одне одного.
Гант усміхнувся у відповідь.
— Приємно чути, що іноді у хороших людей усе складається на краще.
— Так. Іноді.
Між ними запала напружена тиша. Вони були в ліжку — в її ліжку, а тільки вранці вона фантазувала про те, як він оформлює її на кухонній стійці…
Брайс важко ковтнула.
— Через п’ять хвилин починаються «Страхи і трахи». Хочеш подивитися?
Гант повільно усміхнувся, ніби точно знав, чому вона так ковтнула, і відкинувся на подушках, розкинувши під собою крила. Хижак, який чекає, коли до нього наблизиться його здобич.
Хел забирай. Але Гант підморгнув їй і закинув руку за голову. Брайс побачила, як під шкірою перекотилися м’язи його біцепсів. Його очі зблиснули, наче він також це прекрасно розумів.
— Ще б пак.
Гант не усвідомлював, наскільки йому потрібно було спитати її. Наскільки йому була потрібна її відповідь.
Друзі. Це слово навіть віддалено не характеризувало їхні стосунки, але це була правда.
Він притулився до високого узголів’я, і вони разом почали дивитися непристойний серіал. Але на середині серії Брайс уже вільно коментувала недолугий сюжет. А він їй підтакував.
А потім почалася наступна передача — реаліті-шоу, де змагалися різні ваніри, демонструючи дива сили і спритності, і дивитися його разом теж видавалося цілком природно. Усе, що відбувалося зараз, видавалося цілком природним. Гант дозволив собі зануритися у це відчуття.
І це був найризикованіший його вчинок.
58
Уранці, коли Брайс вдягалася на роботу, її мати надіслала повідомлення про час і місце прийому у медвідьми: «Сьогодні об одинадцятій. Це за п’ять кварталів від галереї. Сходи, будь ласка».
Брайс нічого не відповіла. На прийом вона точно не піде.
Особливо враховуючи те, що у неї була запланована інша зустріч — на М’ясному Ринку.
Гант пропонував зачекати до вечора, але Брайс знала, що торговці охочіше спілкуватимуться у спокійній першій половині дня, коли не намагатимуться заманити до себе звичних вечірніх покупців.
— Ти сьогодні знову тихий, — пробурмотіла Брайс, поки вони пробиралися тісними проходами підземного складу. Це вже був третій склад — похід до перших двох швидко виявився безрезультатним.
Ні, торговці нічого не знали про наркотики. Ні, це всього лише стереотип щодо М’ясного Ринку, який вони не підтримують. Ні, вони не знають нікого, хто міг би їм допомогти. Ні, срібні марки за інформацію їх не цікавлять, тому що вони справді не знають нічого, що було би їм корисним.
Під час усіх цих розмов Гант тримався подалі, тому що ніхто не хотів говорити з легіонером і Упалим рабом.
Гант щільно підібгав крила.
— Не думай, що я забув, що ми просто зараз пропускаємо прийом медвідьми.
Не треба було йому про це казати.
— Щось не пам’ятаю, щоб я дозволяла тобі пхати носа у мої справи.
— Знов за рибу гроші? — розсміявся Гант. — Я думав, що вчорашні обіймашки перед телевізором дають мені право принаймні висловити свою думку, не ризикуючи лишитися без голови.