— Тоді, мабуть, сьогодні ми повернемося до вихідної точки. Переглянемо усе, що наразі дізналися, і…
— Сьогодні я не можу, — вона закінчила сніданок і віднесла тарілку до раковини. — У мене заплановано кілька зустрічей.
— То перенеси їх.
— Джесібі потрібно, щоб вони відбулися сьогодні.
Гант пильно подивився на неї, ніби бачачи її наскрізь, але зрештою кивнув.
— Гаразд, — сказав він, і Брайс проігнорувала тінь розчарування і стурбованості у його голосі й на його обличчі.
— Ти сьогодні зла, Бібі, — зітхнула Лехаба. — І не звалюй усе на свій цикл.
Брайс, яка сиділа за столом посеред бібліотеки, розправила брови вказівним і великим пальцями.
— Вибач.
Її телефон лежав поруч на столі й мовчав, відблискуючи темним екраном.
— Ти не запросила Аті до нас на обід.
— Мені ніколи відволікатися, — гладенько збрехала вона. Гант не дзвонив їй також і через іншу її брехню — що Джесіба ніби сьогодні стежитиме за камерами галереї, тож йому краще лишатися на даху.
Але попри те, що сьогодні вона хотіла, щоб і він, і всі інші, трималися від неї на відстані, і попри свої заяви, що вона не шукатиме Ріг, вона вже кілька годин прочісувала різноманітні пов’язані з ним тексти. Утім, у них повторювалася одна й та сама інформація, знову і знову.
Слабкий дряпучий звук пронизав бібліотеку вздовж. Брайс підсунула до себе планшет Лехаби і збільшила гучність у динаміках. Простір вибухнув музикою.
Щось глухо й сердито плюхнуло. Краєм ока Брайс помітила, як некк відплив геть, розсікаючи мутну воду напівпрозорим хвостом.
Поп-музика: хто б міг подумати, що вона виявиться таким потужним стримувальним фактором для цієї істоти?
— Він хоче мене вбити, — прошепотіла Лехаба. — Точно тобі кажу.
— Навряд чи з тебе вийде ситна закуска, — сказала Брайс. — Коту на сльози не вистачить.
— Він знає, що якщо я опинюся у воді, то зараз же помру.
Брайс ще раніше зрозуміла, що це була ще одна форма тортур для вогняної спрайти. У такий спосіб Джесіба тримала Лехабу на гачку, замкнену в клітці тут, унизу, так само, як і решту тварин в акваріумах і тераріумах. Немає кращого способу залякати вогняного духа, ніж поставити загрозливий резервуар на чотириста тисяч літрів.
— Він і тебе хоче вбити, — прошепотіла Лехаба. — Ти його ігноруєш, і його це бісить. Я бачу лють і голод у його очах, коли він дивиться на тебе, Бібі. Будь обережна, коли годуєш його.
— Обов’язково.
Хай там як, відсік для годівлі був замалий для того, щоб істота могла у нього пролізти. А оскільки некк не наважувався висунути голову з води через страх повітря, єдину загрозу, коли відсік відчинявся й у воду опускалася квадратна платформа, становили його руки. Але коли Брайс закидала всередину стейки, некк тримався біля дна резервуара, ховаючись серед каміння, — і ті неспішно опускалися униз.
Він хотів полювати. Хотів велику, соковиту і сполошену здобич.
Брайс глянула на тьмяний резервуар, підсвічений трьома вбудованими прожекторами.
— Невдовзі він набридне Джесібі, і вона подарує його якомусь клієнту, — збрехала вона Лехабі.
— Навіщо вона взагалі нас колекціонує? — прошепотіла спрайта. — Хіба я не така ж особистість, як вони? — Вона вказала на татуювання на своєму зап’ястку. — Навіщо вони наполягають на цьому?
— Тому що ми живемо в республіці, яка вирішила, що ті, хто загрожує її порядку, мають бути покарані — і покарані так суворо, щоб інші двічі подумали, чи варто бунтувати, — слова Брайс були беземоційні. Холодні.
— Чи ти колись думала про те, як би воно було — без астері?
Брайс сердито зиркнула на неї.
— Помовч, Лехабо.
— Але ж, Бібі…
— Помовч, Лехабо.
Бібліотека була нашпигована камерами, і всі вони записували звук. Так, доступи до них мала лише Джесіба, але ж говорити про таке тут…
Лехаба підлетіла до свого диванчика.
— Аті поговорив би зі мною про це.
— Аті — раб, якому мало лишилося чого втрачати.
— Не кажи так, Бібі, — прошипіла Лехаба. — Завжди є що втрачати.
Настрій у Брайс був кепський. Можливо, це було якось пов’язано з Рунном або Юніпер. Уранці Гант бачив, як часто вона перевіряла телефон, ніби чекала на дзвінок чи повідомлення. Але телефон мовчав. Принаймні поки він проводжав її до галереї. І судячи з її відстороненого, різкого виразу, який досі лишався на її обличчі, коли вона вийшла з роботи перед заходом сонця, за цілий день їй також не було ні повідомлень, ні дзвінків.