Він усміхнувся до неї, і його усмішка виражала те світло, яке засяяло всередині нього від її слів.
— Мені це подобається.
Брайс зашарілася, але глибоко видихнула і розвернулася до коробки на лавці.
— Що ж, Даніко, — промовила вона. — З днем народження.
Вона зняла стрічку і відкинула кришку коробки.
Її усмішка зникла. Вона захлопнула кришку, перш ніж Гант встиг побачити, що було всередині.
— У чому справа?
Брайс похитала головою, намагаючись схопити коробку, — але Гант схопив її перший і, поставивши собі на коліна, відкрив кришку.
Усередині лежало шість круасанів, викладених акуратним стосиком. А на верхньому шоколадною глазур’ю було майстерно виведено: «Нікчема».
Не грубе слово вразило Ганта, ні. Його вразило те, як затремтіли руки Брайс, як почервоніло її обличчя і як губи стиснулися у тонку лінію.
— Викинь їх, — прошепотіла вона.
У її голосі не було ні натяку на викличну непокору і лють. Лише біль виснаження і приниження.
У голові Ганта запала тиша. Жахлива, страшна тиша.
— Викинь їх, Ганте, — знову прошепотіла вона. На її очах заблистіли сльози.
Тож Гант узяв коробку і підвівся.
Він прекрасно уявляв, хто це зробив. Хто змінив вітальний напис на круасанах. Хто кричав те саме слово — нікчема — услід Брайс на тому тижні, коли вони покидали Лігво.
— Не треба, — благально промовила Брайс. Але Гант уже злетів у повітря.
Амелі Рейвенскрофт реготала з друзями, потягуючи пиво, коли Гант увірвався до бару в Місячному Лісі. Натовп загудів і відступив, поблискуючи магічними силами.
Але Гант дивився лише на неї. На вовчицю, яка самовдоволено йому посміхнулася. Він обережно поклав коробку з круасанами на дерев’яну барну стійку.
Зателефонувавши до Допоміжних сил, він дізнався, де зараз перевертниця. І здавалося, що Амелі чекала на нього, чи як мінімум на Брайс. Вона відкинулася на барну стійку і глумливо промовила:
— Так-так, невже це сам…
Гант схопив її за горло і притиснув до стіни.
Гарчання і спроби її зграї атакувати стіну пульсівних блискавок, які він викидав, були лише шумовим фоном. Гант заричав їй в обличчя і в широко розплющених, приголомшених очах Амелі блиснув страх.
Але потім він тихо промовив:
— Ти не говоритимеш до неї, не наближатимешся до неї і ніколи навіть не думатимеш про неї, — він пропустив крізь свій дотик розряд блискавки, знаючи, що тіло Амелі прониже біль. Вовчиці перехопило подих. — Ти мене зрозуміла?
Відвідувачі у барі повихоплювали телефони, викликаючи когось із 33-го Легіону та Допоміжних сил.
Амелі дряпала зап’ястки Ганта, її чоботи били його по гомілках. Він лише зміцнив хватку. Блискавка обвила її горло.
— Ти зрозуміла?
Його голос був крижаний. Абсолютно спокійний. Голос Умбри Мортіса.
Краєм ока він побачив, як до них наближається чоловік. Ітан Голстром.
Але Ітан дивився не на нього, а на вовчицю, і видихнув:
— Амелі, що ти зробила?
— Не прикидайся дурнем, Голстроме, — тільки й прогарчав Гант в обличчя Амелі.
І тоді Ітан помітив коробку на барній стійці. Амелі почала борсатися, але Гант міцно її тримав, коли її Перший Заступник відкрив кришку і зазирнув усередину.
— Що це таке? — тихо промовив Ітан.
— Спитай свою Альфу, — процідив Гант.
Ітан завмер. Але те, про що він задумався, Ганта не хвилювало, бо він, повернувши голову, знову побачив палаючий погляд Амелі.
— Ти залишиш її у спокої. Назавжди. Ясно? — сказав він.
Здавалося, що Амелі зараз плюне йому в обличчя, але він послав ще один розряд блискавки, від якого виверталися нутрощі. Вона скривилася і засичала, намагаючись відкашлятися. Але кивнула.
Гант прибрав руку з її горла, але його блискавки продовжували притискати її до стіни. Він поглянув на Амелі, на її зграю. Тоді на Ітана, жах на обличчі якого змінився чимсь подібним до горя, оскільки він напевно зрозумів, який сьогодні день, і склав усе докупи — чи принаймні згадав про ту, яка полюбляла їсти шоколадні круасани саме сьогодні.
— Які ж ви усі жалюгідні, — сказав Гант.
І вийшов з бару.
Через якийсь час він повернувся додому. Брайс чекала його на даху. З телефоном біля вуха.
— Ні, — сказала вона комусь на тому кінці. — Ні, він повернувся.