«Ворон», власне, і був храмом. Тобто, раніше був. На його руїнах звели нову будівлю, але танцмайданчик лишився тогочасний: з древнього каміння храму на честь якогось давно забутого бога і з різьбленими кам’яними колонами. Танцювати тут означало поклонятися цьому безіменному богу, на якого натякали стерті різьблені зображення сатирів і фавнів, які пили, танцювали і злягалися серед виноградних лоз. Храм насолоди — таким він був колись. І таким став знову.
Повз Брайс прокралася зграя перевертнів — молодих гірських левів — і кілька з них, озирнувшись, запрошувально загарчали. Брайс не звернула на них уваги й відійшла до ніші ліворуч від службового входу в клуб. Притулившись до гладкого каменя, вона сунула пляшку вина під пахву і, впершись ногою у стіну й киваючи головою в такт музиці, що лилася з автівки неподалік, зрештою написала: «Піца. Субота, шоста вечора. Спізнишся — на цьому все».
Коннор миттю почав набирати відповідь. Потім хмаринка з майбутнім повідомленням зникла. І з’явилася знову.
Нарешті надійшло повідомлення: «Я ніколи не змушу тебе чекати».
Брайс закотила очі й написала: «Не обіцяй того, чого не можеш виконати».
Він набирає відповідь, видаляє, знову набирає. Тоді на екрані вигулькує: «Ти це про піцу?»
«Конноре, я схожа на жартівницю?»
«Ти була схожа на звабливу самицю, коли виходила з квартири».
Усередині неї піднялася хвиля жару і вона закусила губу. Чарівливий, зарозумілий негідник.
«Скажи Даніці, що я йду у «Ворон» з Юніпер і Ф’юрі. Побачимося за два дні».
«Сказав. А що з як-там-його?»
«РІДУ офіційно піднесено гарбуза».
«Чудово. Я вже почав хвилюватися, що мені доведеться його прикінчити».
Її нутрощі стиснулися у клубок.
Коннор швидко додав: «Жартую, Брайс. Я не поводитимуся з тобою як альфа-козел. Обіцяю».
Не встигла Брайс відповісти, як її мобільний знову задзижчав.
Цього разу це була Даніка: «ЯК ТИ СМІЄШ ЙТИ У “ВОРОН” БЕЗ МЕНЕ? ЗРАДНИЦЯ».
Брайс пирхнула.
«Веселого Вечора Зграї, невдахо».
«БЕЗ МЕНЕ НЕ ВЕСЕЛИТИСЯ. Я ЗАБОРОНЯЮ».
Брайс знала, що хоч як сильно Даніка не нудилася вдома, вона не кине своєї зграї. Не того єдиного вечора, коли вони були всі разом, і який використовували для того, щоб зміцнювати зв’язок одне з одним. Не після такого гівняного дня. Й особливо не тоді, коли на волі розгулював Бріґґс, у якого був привід помститися усій Зграї Дияволів.
Ось за цю вірність вовки і любили Даніку. Вони відчайдушно боролися за неї і підтримували її щоразу, коли Сабіна привселюдно задавалася питанням, чи гідна її донька відповідальності й статусу її наступниці. Ієрархія влади серед вовків Міста Півмісяця була продиктована виключно домінуванням — але династія з трьох поколінь, яка складалася з Ватажка вовків, Першої Претендентки і Даніки (Претендентки на статус Першої Претендентки?) була рідкістю. Звичним поясненням цьому був могутній древній родовід.
Даніка провела безліч часу за вивченням історії владних зграй перевертнів у інших містах — чому в Гілені правили леви, за Корінфом наглядали тигри, а в Ойї панували соколи та чи передавалося у спадок домінування, яке визначало владний статус, чи ні. Нехижі перевертні могли очолювати Допоміжні сили міста, але це траплялося рідко. Чесно кажучи, від усього цього Брайс було нудно до сліз. І якщо Даніка таки дізналася, чого родина Фендир отримала такий великий кусень пирога влади, то ніколи їй про це не розповідала.
Вона відповіла Коннору: «Щасти тобі з угамуванням Даніки».
Він лише відповів: «Те саме вона каже мені про тебе».
Брайс уже збиралася сховати мобільний, коли екран знову спалахнув.
«Ти про це не пошкодуєш, — додав Коннор. — У мене було багато часу подумати про те, чим я тебе балуватиму. Про всі розваги, які на нас чекають».
«Сталкер», — відповіла вона, але всміхнулася.
«Іди розважайся. Побачимося через пару днів. Напиши, коли безпечно дістанешся додому».