Брайс кивнула, намагаючись приховати тремтіння. Вона вже підписала пів дюжини документів про відсутність претензій.
Гант сидів і чекав.
— Гаразд, — сказала відьма, знову вимивши руки. — Перевдягайтеся і можемо починати, — вона полізла до металевої шафки, що висіла біля Ганта, і Брайс зняла шорти. Потім футболку.
Гант відвернувся, і медвідьма допомогла Брайс одягти легкий одноразовий медичний халат і зав’язала ззаду пояс.
— Яке симпатичне тату, — промовила медвідьма. — Утім, абетка мені не знайома — що тут написано?
Брайс досі відчувала кожен укол голки, що створила звивисті рядки на її спині.
— «За любові усе можливо». По суті, це знак вічної дружби.
Медвідьма схвально угукнула і перевела погляд з Брайс на Ганта.
— У вас двох дуже міцний зв’язок.
Брайс не стала казати, що медвідьма помилилася, припустивши, що татуювання стосувалося Ганта. Татуювання, на якому сп’яну наполягла Даніка, заявивши, що обітниця вічної дружби, зроблена іншою мовою, виглядатиме не так банально.
Гант розвернувся до них, і відьма спитала його:
— Чи болить ваш вінець?
— Болів, лише коли його наносили.
— Яка відьма це робила?
— Якась імперська карга, — процідив Гант. — Одна з Древніх. Обличчя медвідьми витягнулося.
— Це темна частина нашої роботи — зв’язувати сили за допомогою вінця. Це треба повністю припинити.
Гант слабко посміхнувся, але його очі лишилися серйозними.
— Хочете прибрати його з мого чола?
Відьма завмерла, а Брайс перехопило подих.
— А що ви зробите, якщо приберу? — тихо спитала вона, і в її темних очах зблиснула цікавість — і древня сила. — Покараєте тих, хто вас поневолив?
Брайс відкрила рот, щоб застерегти про подібні небезпечні розмови, але, на щастя, Гант сказав:
— Ми прийшли не для цього.
Утім, у його очах виднілася відповідь. Ствердна відповідь. Так, він уб’є тих, хто його поневолив. Відьма схилила голову набік, ніби прочитавши цю відповідь.
Потім вона розвернулася до Брайс і поплескала по оглядовому столу.
— Добре. Лягайте на спину, міс Квінлан.
Брайс слухняно вляглася. Її без упину трусило — поки відьма прив’язувала до стола її верхню частину тіла, поки зафіксовувала ноги, поки налаштовувала операційний світильник. Відьма підтягнула візок, на якому забряжчала таця з різними блискучими срібними інструментами, ватними дисками і порожнім скляним флаконом.
— Спершу я вас знеболю, — сказала відьма, одягаючи рукавички, і в її руках з’явився шприц.
Брайс задрижала ще сильніше.
— Дихайте глибше, — промовила відьма, постукуючи пальцем по шприцу й виганяючи бульбашки повітря.
Скрипнув стілець, а тоді тепла мозоляста рука обхопила долоню Брайс.
Гант пильно дивився на неї.
— Дихай глибше, Брайс.
Вона хапнула ротом повітря, і в її стегно увігналася голка. У Брайс виступили сльози. Вона так сильно стиснула руку Ганта, що відчула хруст кісток. Але він навіть бровою не повів.
Біль швидко зник, нога заніміла і поколювала. І ззовні, і всередині.
— Ви це відчуваєте? — спитала медвідьма.
— Що відчуваю?
— Чудово, — заявила відьма, перевіривши чутливість. — Я розпочинаю. Якщо хочете, я можу повісити шторку…
— Ні, — зціпивши зуби, промовила Брайс. — Робіть так.
Без затримок. Без очікування.
Вона побачила, як відьма взяла скальпель, а тоді відчула неглибокий, але сильний тиск на ногу. Вона знову затремтіла і видихнула крізь зціплені зуби.
— Спокійно, — промовила медвідьма. — Я розсікаю рубцеву тканину.
Темні очі Ганта невпинно дивилися на неї, і Брайс змусила себе думати не про ногу, а про нього. Тієї ночі він був там. У провулку.
Виринули спогади, туман болю, страху та горя трохи розсіявся. Сильні теплі руки тримали її. Так само, як він робив це зараз. Лунав голос, який згодом зник, наче гул дзвона. А потім ці сильні теплі руки опинилися на її стегні й тримали її, поки вона кричала і плакала.
«Я тримаю тебе, — повторював він знову і знову. — Я з тобою».
— Припускаю, я можу видалити більшу частину рубцевої тканини, — зауважила медвідьма. — Але… — Вона тихо вилаялася. — Місяцю небесний, погляньте на це.
Брайс відмовилася дивитися, але Гант перевів очі на екран позаду з виведеним зображенням її кривавої рани. М’яз на його підборідді нервово смикнувся. Промовисте свідчення того, що всередині рани було щось жахливе.
— Не розумію, як ви взагалі ходите, — пробурмотіла відьма. — Ви казали, що не приймали знеболювальні?
— Лише під час сильних нападів, — прошепотіла Брайс.