У її очах світилася тривога, і Гант, нахилившись, злегка поцілував її у скроню.
— Не вішай голови, Квінлан, — пробурмотів він, торкаючись губами її ніжної шкіри. — Покажеш ще раз свій фокус, коли ти звисока дивишся на тих, хто вищий від тебе.
Вона хихотнула і легенько ляснула його по руці. Гант відхилився і слабко усміхнувся, а тоді відчинив двері й пропустив Брайс уперед, підтримуючи її рукою за спину. Він знав, що, найімовірніше, це була його остання усмішка і він ще довго не усміхатиметься. Але Квінлан у жодному разі не повинна була про це знати. Навіть коли вони побачили присутніх в офісі Михея.
Ліворуч від стола Губернатора стояла Сабіна. Руки схрещені на грудях, пряма спина — втілення холодної люті. Біля неї з напруженим обличчям топталася Амелі.
Гант прекрасно зрозумів, з приводу чого була ця зустріч.
Михей стояв біля вікна з крижаною огидою на обличчі. Обабіч його стола стояли Ісая і Вікторія. Очі Ісаї застережливо зблиснули.
Брайс роззирнулася і завагалася.
— Квінлан не обов’язково тут бути, — тихо промовив Гант до Михея і Сабіни.
Сріблясто-світле волосся Сабіни замерехтіло під лампами першосвітла, коли вона сказала:
— О ні, обов’язково. Я хочу, щоб вона була присутня кожну довбану секунду.
— Я не питатиму, чи це правда, — сказав Михей Ганту, коли вони з Брайс зупинилися посеред кімнати. Двері за ними зачинилися. І замкнулися.
Гант зібрався з духом.
— У барі було шість камер, — продовжив Михей. — Усі вони зафіксували те, що ти робив і казав Амелі Рейвенскрофт. Вона повідомила про твою поведінку Сабіні, а Сабіна звернулася одразу до мене.
Амелі почервоніла.
— Я лише згадала про це у розмові, — виправила вона. — Я не скиглила про це, наче якесь цуценя.
— Це неприпустимо, — просичала Сабіна до Михея. — Гадаєте, що можете нацьковувати свого асасина на члена однієї з моїх зграй? На мою наступницю?
— Ще раз кажу вам, Сабіно, — знуджено промовив Михей. — Я не нацьковував на неї Ганта Аталара. Він діяв із власної волі, — Архангел зиркнув на Брайс. — І від імені своєї супутниці.
— Брайс не має до цього ніякого стосунку, — швидко сказав Гант. — Амелі влаштувала хрінову витівку, і я вирішив завітати до неї, — він вищирився до молодої Альфи, і та важко ковтнула.
— Ти напав на мого капітана, — огризнулася Сабіна.
— Я сказав Амелі, щоб вона трималася від Брайс подалі, — промовив Гант. — І щоб залишила її у спокої, — він схилив голову набік, не в змозі зупинити потік слів: — Чи ти не в курсі, що Амелі постійно цькує Брайс після смерті твоєї доньки? Глузує з цього? Називає її нікчемою?
Сабіна навіть бровою не повела.
— Яке це має значення, якщо це правда?
У голові Ганта загуло. Але Брайс мовчки стояла, опустивши очі додолу.
— Це не може лишитися безкарним, — сказала Сабіна Михею. — Ви провалили розслідування вбивства моєї доньки. Дозволили цим двом пхати у нього свої носи і звинувачувати мене у її вбивстві. А тепер ще й цей напад. Я за крок від того, щоб розповісти всьому місту про те, що ваші раби не можуть поводитися як належне. Упевнена, що вашу нинішню гостю дуже зацікавить цей маленький факт.
При згадці про Сандріель у повітрі зарокотала магічна сила Михея.
— Аталара буде покарано.
— Тут і зараз, — на обличчі Сабіни з’явився буквально звірячий вираз. — Щоб я бачила.
— Сабіно… — пробурмотіла Амелі, але вовчиця гаркнула до свого молодого капітана і та замовкла.
Сабіна чекала, що ця мить колись настане — і використала Амелі як привід. Без сумніву, це вона затягла молоду Альфу сюди. Сабіна поклялася, що вони заплатять за те, що звинуватили її у вбивстві Даніки. А вона, припустив Гант, була хазяйкою свого слова.
— Ваша посада серед вовків, — промовив Михей з лячним спокоєм, — не дає вам права вказувати Губернатору Республіки, що робити.
Але Сабіна не відступила. Ні на йоту.
Михей лише протяжно видихнув і розчаровано глянув на Ганта. — Ти зробив дурість. Я думав, що хоча б у тебе вистачає розуму. Брайс тремтіла. Але Гант не наважувався її торкнутися.
— Історія говорить про те, що раб, який нападає на вільного громадянина, автоматично позбавляється життя.
Почувши слова Сабіни, Гант стримав гіркий сміх. Хіба не цим він займався протягом двохсот років за вказівкою Архангелів?
— Благаю, — прошепотіла Брайс.
І, мабуть, це таки співчуття пом’якшило обличчя Михея, який сказав:
— Це старі традиції. Для Панґери, не для Вальбари.
Сабіна відкрила рот, щоб заперечити, але Михей підняв руку.