— Ганта Аталара буде покарано. І він помре — так, як помирають янголи.
Кульгаючи, Брайс зробила крок у бік Архангела. Гант схопив її за плече і зупинив.
— Жива Смерть, — оголосив Михей.
У Ганта кров похолола в жилах. Але він схилив голову. Він був готовий зіткнутися з наслідками ще з учора, коли злетів у небеса з коробкою круасанів у руках.
Шукаючи пояснень, Брайс глянула на Ісаю. Похмурий командир сказав їй і збентеженій Амелі:
— Жива Смерть — це коли янголу обрізають крила.
— Ні, будь ласка… — похитала головою Брайс.
Але Гант подивився на Михея і прочитав у його залізобетонному погляді справедливість. Тож він опустився навколішки і зняв куртку, а тоді сорочку.
— Я не висуватиму звинувачень, — наполягала Амелі. — Сабіно, мені це не потрібно. Годі.
Михей рушив до Ганта. У його руці з’явився сяйливий двосічний меч.
Брайс кинулася до Архангела.
— Благаю… благаю…
Кабінет наповнився запахом її сліз.
Біля Брайс умить опинилася Вікторія і стримала її. А потім зашепотіла, так тихо, що Гант ледве почув:
— Вони відростуть. За кілька тижнів його крила знову відростуть.
Але буде страшенно боляче. Так боляче, що Гант уже зараз зібрався з духом і робив глибокі вдихи й видихи, щоб заспокоїтися. Він занурився у себе, у те місце, де переживав усе, що йому заподіювали, усі завдання, які він виконував, усі життя, які йому наказували забрати.
— Сабіно, ні, — наполегливо промовила Амелі. — Це зайшло надто далеко.
Сабіна мовчала і просто собі стояла.
Гант розправив крила і підняв їх, високо тримаючи над спиною, щоб був чистий зріз.
Брайс почала щось кричати, але Гант лише подивився на Михея.
— Ріжте.
Михей, навіть не кивнувши, махнув мечем.
Біль, якого Гант не відчував двісті років, пронизав його струмом, замикаючи кожну…
Гант отямився від крику Брайс.
Її крику було достатньо, щоб він змусив голову прояснитися, навіть попри біль у спині й душі.
Напевно, він відключився лише на мить, тому що з його крил, які наче дві зламані гілки лежали на підлозі офісу Михея, досі юшила кров.
Амелі виглядала так, наче її зараз знудить, Сабіна самовдоволено посміхалася, а Брайс уже опустилася біля нього. Її штани і руки були в його крові, а сама вона схлипувала:
— О боги, о боги…
— Ми розрахувалися, — сказала Сабіна Михею, який натискав на своєму телефоні кнопку виклику медвідьми.
Він заплатив за свій вчинок, усе скінчилося, і він може повертатися додому з Брайс…
— Ти — ганьбисько, Сабіно, — прорізали кімнату слова Брайс. Вона вищирилася до Першої Претендентки. — Ти ганьба для кожного вовка, який колись ходив по цій планеті.
— Мені срати на те, що думає про мене напівкровка, — відказала Сабіна.
— Ти не заслуговувала Даніки, — тремтячи, прогарчала Брайс. — Ти не заслуговувала її ні секунди.
Сабіна різко зупинилася.
— Я не заслуговувала мати за доньку егоїстичне, безхребетне дівчисько, але саме так і сталося, еге ж?
Крізь біль Гант почув невиразне, віддалене гарчання Брайс. Але він не встиг дотягнутися до неї і вона підвелася, скривившись від болю в нозі.
Михей заступив їй шлях. Брайс важко дихала і схлипувала крізь зціплені зуби. Але Михей стояв на місці, непорушний, мов гора.
— Заберіть звідси Аталара, — спокійно промовив Архангел, ясно даючи зрозуміти, що вони можуть іти. — До себе додому, до казарм — байдуже.
Але Сабіна, схоже, вирішила залишитися. Виплеснути на Брайс трохи своєї отрути.
— Ти знаєш, що минулої зими я розшукала Підземного Короля? — тихо й злобно спитала вона. — Хотіла отримати відповідь від своєї доньки, від тієї дещиці її енергії, що живе у Сплячому Місті.
Брайс завмерла. Цілковито завмерла, як уміють лише фейрі. Її очі наповнилися жахом.
— І знаєш, що він мені сказав? — На обличчі Сабіни з’явився нелюдський вираз. — Він сказав, що Даніка не прийде. Що вона не відповість на мій поклик. Моя жалюгідна донька навіть у своєму потойбічному житті не зволіла зустрітися зі мною. Через сором за те, що вона зробила. За те, як вона померла, безпорадно кричучи і благаючи, подібно до вашої породи, — Сабіна, здавалося, гуділа від люті. — А знаєш, що сказав мені Підземний Король, коли я знову зажадала, що він прикликав її?
Ніхто з присутніх не наважувався мовити й слова.
— Він сказав, що ти, нікчемо, уклала з ним угоду. Для неї. Що ти прийшла до нього після її смерті й віддала своє місце у Кістяному Кварталі в обмін на проходження її човна. Що ти переймалася, що їй буде відмовлено у доступі через її боягузливу смерть, і благала його взяти її замість тебе.