Від цих слів навіть біль Ганта на мить зник.
— Я ходила не через це! — відрізала Брайс. — Даніка не була боягузкою жодної миті свого життя! — На останніх словах її голос зірвався.
— Ти не мала права! — вибухнула Сабіна. — Даніка була боягузкою, померла як боягузка і заслужила бути скинутою в річку! — Перша Претендентка перейшла на крик. — А тепер через тебе на неї чекають еони ганьби! Тому що їй там не місце, тупа ти шльондро. І тепер вона повинна через це страждати!
— Годі, — сказав Михей, але у слові відчувався німий наказ: «Забирайтеся».
Сабіна розсміялася неживим, холодним сміхом і, розвернувшись, попрямувала до дверей.
Брайс досі схлипувала, коли Сабіна з самовдоволеним виглядом вийшла з кабінету, а за нею слідом і приголомшена Амелі. Зачиняючи двері, молода вовчиця пробурмотіла:
— Вибач.
Брайс плюнула їй услід.
Це було останнє, що бачив Гант, перш ніж його знову охопила темрява.
Вона ніколи їм не пробачить. Нікому з них.
Гант лишався непритомний на підлозі кабінету Михея, поки медвідьми трудилися над ним, спершу зашивши його, щоб з обрубків, які тепер були замість крил, перестала юшити кров, а потім перев’язавши рани бинтами, що мали би сприяти швидкому відновленню. Першосвітло вони не застосовували — вочевидь, його допомога у зціленні не входила у концепцію Живої Смерті. Інакше покарання вважалося б недійсним.
Увесь час Брайс стояла навколішках біля Ганта, тримаючи його голову на колінах. Вона не чула, як Михей пояснював їй, що альтернативним покаранням була би Гантова смерть — офіційна і безповоротна смерть.
Через годину вони вже лежали у її ліжку. Вона гладила його по голові, а його дихання досі було глибоке і рівне. «Давай йому цілюще зілля кожні шість годин, — наказала їй медвідьма. — Воно також втамовує біль».
Додому їх віднесли Ісая з Наомі, але щойно вони поклали Ганта долілиць на її ліжко, вона їх випроводила.
Вона і не очікувала, що Сабіна зрозуміє, чому вона поступилася Даніці своїм місцем у Кістяному Кварталі. Сабіна ніколи не слухала, коли Даніка розповідала, як колись її поховають там, з усіма почестями, разом з іншими великими героями її Дому. Як вона вічно житиме у вигляді часточки енергії і лишатиметься частиною міста, яке так любила.
Брайс бачила, як перекидалися човни під час Відплиття. І не могла забути приглушені благання Даніки на тому аудіозаписі з камери.
Брайс не хотіла робити ставки, чи допливе човен до туманного берега Кістяного Кварталу. Не тоді, коли у ньому була Даніка.
Вона кинула в Істрос Марку Смерті, плату Підземному Королю — монету з чистого заліза з древнього, давно зниклого королівства за морем. Плату за благополучний прохід човна зі смертним на той бік.
А потім опустилася навколішки на напіврозвалені кам’яні сходи всього за кілька метрів від річки перед високою Кістяною Брамою і стала чекати.
Через кілька хвилин з’явився Підземний Король, окутаний темрявою і мовчазний, мов смерть.
— Уже давно смертний не наважувався ступити на мій острів.
Голос був водночас старий і юний, чоловічий і жіночий, лагідний і сповнений ненависті. Вона ніколи не чула нічого настільки огидного — й одночасно вабливого.
— Я хочу обміняти своє місце.
— Я знаю, чому ти прийшла, Брайс Квінлан. На прохід чийого човна ти хочеш обмінятися, — запала здивована пауза. — Хіба тобі не хочеться колись опинитися тут, серед уславлених мерців? Поки що шальки терезів схиляються на твою користь — продовжуй іти своїм шляхом, і коли настане твій час, тебе радо приймуть.
— Я хочу обміняти своє місце. Для Даніки Фендир.
— Зроби це — і всі Тихі Царства Мідґарда закриються для тебе. Кістяний Квартал, Катакомби Вічного Міста, Літні Острови на півночі. Усі, Брайс Квінлан. Обміняти своє місце спочинку тут означає обміняти його повсюдно.
— Я хочу обміняти своє місце.
— Ти молода й обтяжена горем. Можливо, твоє життя може здаватися тобі довгим, але воно — лише короткий спалаху вічності.
— Я хочу обміняти своє місце.
— Ти настільки впевнена, що Даніці Фендир відмовлять у прийомі? У тебе так мало віри у її вчинки і діяння, що ти хочеш піти на цю угоду?