— Я хочу обміняти своє місце.
Слова проривалися крізь схлипування.
— Вороття не буде.
— Я хочу обміняти своє місце.
— Тоді скажи це, Брайс Квінлан, і нехай звершиться угода. Скажи це всьоме і востаннє, і нехай боги, мертві й усі, хто між ними, почують твою клятву. Скажи це, і так тому й бути.
Вона не вагалася, знаючи, що це стародавній ритуал. Вона прочитала про нього в архіві галереї. Звідти ж вкрала і Марку Смерті.
За словами чаклунки, її Джесібі подарував сам Підземний Король, коли вона присягнула на вірність Дому Полум’я і Тіні.
— Я хочу обміняти своє місце.
І все сталося.
Повертаючись у човні назад, Брайс не відчувала ніяких змін. Не відчувала їх і в наступні дні. Навіть її мати не помітила різниці, не знаючи, що Брайс посеред ночі вислизнула з готельного номера.
Протягом наступних двох років Брайс іноді замислювалася, чи все це їй не наснилося, але потім зазирала до шухляди у галереї, де зберігалися усі древні монети, і бачила порожнє темне місце, де раніше лежала Марка Смерті. Джесіба так і не помітила пропажі.
Брайс подобалося порівнювати свій шанс на вічний спочинок зі зникненням монети. Уявляти, що монети, які лежали в оксамитових відділеннях шухляди, — це душі тих, кого вона любила, які вічно житимуть разом. А це порожнє місце було її душею — яка зникне, щезне, пропаде, щойно вона помре.
Але те, що Сабіна сказала про страждання Даніки у Кістяному Кварталі… Брайс відмовлялася у це вірити. Тому що в інакшому випадку… Ні. Даніка заслужила опинитися у Кістяному Кварталі, їй не було чого соромитися, і неважливо, що Сабіна чи хтось інший могли з цим не погоджуватися. Як неважливо було, що думає і сам Підземний Король — чи хто б там не оцінював душі, визначаючи, чи гідні вони цього.
Брайс провела рукою по шовковистому волоссю Ганта. Звуки його дихання наповнювали кімнату.
Паскудство. Цей довбаний ідіотський світ, у якому вони живуть.
І в цьому паскудному світі повно поганців. А хорошим людям завжди доводиться за це розплачуватися.
Вона взяла з приліжкової тумбочки телефон і почала набирати повідомлення.
За мить вона його надіслала, навіть не переглянувши те, що написала Ітану. Це було її перше повідомлення йому за два роки. Його відчайдушні повідомлення з тієї жахливої ночі, а потім його холодний наказ не приходити на Відплиття досі були останніми у їхньому листуванні, яке почалося п’ять років тому.
«Перекажи своїй Альфі, що Коннор ніколи не звертав на неї уваги тому, що знав, який вона шмат лайна. А Сабіні скажи, що якщо я її знову побачу, то вб'ю».
Брайс вляглася поруч із Гантом, не наважуючись торкнутися його зраненої спини.
Задзижчав її телефон. Повідомлення від Ітана:
«Я не причетний до того, що сьогодні сталося».
Брайс написала у відповідь:
«Ви мені огидні. Всі ви».
Ітан не відповідав, і вона ввімкнула на телефоні беззвучний режим, а тоді, важко зітхнувши, притулилася чолом до Гантового плеча.
Вона знайде спосіб усе виправити. Десь, колись, але знайде.
Гант розтулив повіки і відчув пульсування болю в тілі. Розум був потьмарений — як від якогось зілля чи коктейлю з ліків.
Стійка противага, яка мала відчуватися на спині, зникла. Відчуття порожнечі врізалося у нього, наче вантажівка. Але темряву наповнювало м’яке жіноче дихання. Райський аромат наповнював його ніздрі й заспокоював. Втамовував біль.
Його очі звикли до темряви, і він зрозумів, що був у спальні Брайс. Що вона лежить біля нього. А поруч із ліжком стоять різні медикаменти і флакони. Усі для нього, і багато вже використані. На годиннику була четверта ранку. Скільки ж вона просиділа, доглядаючи за ним?
Її руки були притиснуті до грудей, ніби вона заснула під час молитви богам.
Гант промовив її ім’я самими губами, його язик був сухий, як наждачний папір.
Хвилі болю накочувалися на нього, але йому вдалося випростати руку. Вдалося закинути її на Брайс і підтягнути її за талію до себе. Вона тихенько мугикнула уві сні й уткнулася обличчям в його шию.
Щось глибоко всередині нього зрушилося й осіло наново. Те, що вона сьогодні сказала і зробила, те, що відкрила навколишньому світові, коли благала за нього… Це було небезпечно. Для них обох. Дуже, дуже небезпечно.
Був би він розумніший, то знайшов би спосіб відсторонитися. Поки те, що відбувається між ними, не дійшло до неминучого, жахливого кінця. Поки те, що відбувається у Республіці, не дійшло до жахливого кінця.