Утім, Гант не міг змусити себе прибрати руку. Не міг перебороти інстинкти вдихати її запах і слухати її тихе дихання.
Він не шкодував про свій вчинок. Анітрохи.
Але може настати день, коли все буде навпаки. І цей день міг настати дуже скоро.
Тож Гант насолоджувався присутністю Брайс. Її ароматом і диханням.
Насолоджувався кожної секундою.
63
— Як Аті, Бібі?
Брайс відірвала погляд від екрана ноутбука, за яким сиділа у бібліотеці галереї, і потерла очі.
— Відсипається.
Весь ранок Лехаба проридала, коли Брайс розповіла їй, що сталося, насилу дійшовши до галереї. Вона не одразу помітила, що її нога не болить — зовсім. Їй хотілося лишитися вдома і дбати про Ганта, але коли вона подзвонила до Джесіби, відповідь була чіткою: «Ні».
Першу половину ранку Брайс займалася тим, що заповнювала анкети на наявні вакансії.
А потім усі до останньої розіслала.
Вона не знала, чим усе закінчиться, але забратися з цього місця було першим кроком. З багатьох.
Сьогодні вона зважилася на ще кілька.
Рунн відповів після першого ж гудка й одразу прийшов до неї.
Гант ще спав, коли вона пішла, залишивши його на свого брата. Брайс не хотіла бачити у своєму домі нікого з того триклятого легіону. Ні Ісаю, ні Вікторію, ні будь-кого з тріаріїв — найближчим часом так точно.
Глянувши на понівечену спину Ганта, Рунн ледь не поперхнувся. Але пообіцяв дотримуватися графіка прийому таблеток і перев’язок, який вона для нього склала.
— Він ще дешево відбувся, — сказав Рунн, граючись із однією зі своїх сережок, коли Брайс на обідній перерві зайшла додому. — Справді дешево. Сабіна мала право вимагати в Михея його смерті.
Будучи рабом, Гант не мав ніяких прав. Жодних.
— Доки житиму, я цього не забуду, — глухо відповіла Брайс.
Як зблиснув меч Михея. Як скрикнув Гант, наче його душу розривали на шматки. Як вишкірилася Сабіна.
— Це я мав заткнути пащу Амелі, — промовив Рунн, і в кімнаті замерехтіли його магічні тіні.
— Що ж, це зробив не ти, — вона відміряла порцію зілля, яку Рунн мав дати Ганту на початку наступної години.
Рунн простягнув руку поверх спинки дивана.
— Але я хотів би, Брайс.
Вона подивилася на брата.
— Чому?
— Тому що ти моя сестра.
На це у неї відповіді не було — поки що.
Але вона могла поклястися, що від її мовчання у його очах промайнув біль.
Через хвилину вона вже вийшла з квартири і майже дійшла до галереї, коли подзвонила Джесіба. Чаклунка лютувала через те, що Брайс не підготувалася до зустрічі з перевертнем-сичем, який мав прийти о другій і купити мармурову статуетку вартістю три мільйони золотих марок.
Брайс провела зустріч, здійснила продаж і не чула половини з того, що казав клієнт.
Підпис, печатка, бувайте.
О третій вона повернулася до бібліотеки. Відкривши ноутбук, вона відчула на плечі тепло вогняної спрайти.
— Чого це ти на сайті «Реднер Індастріз»?
Брайс лише пильно вдивлялася у два маленьких віконця:
Логін. Пароль.
Вона написала: «ДФендир». Курсор зависнув над віконцем пароля.
Хтось міг отримати сповіщення про те, що вона намагається увійти. І якщо вона таки отримає доступ, про це також могли дізнатися. Але… Ризик був виправданий. У неї вичерпалися інші варіанти.
Лехаба прочитала ім’я користувача на екрані.
— Це якось пов’язано з Рогом?
— Даніка щось знала — щось важливе, — замислено промовила Брайс.
Пароль. Який же у Даніки був пароль?
У корпорації їй напевно сказали придумати випадковий пароль з набором символів.
Даніка ненавиділа, коли їй казали, що робити, і напевно зробила навпаки.
Брайс ввела: «СабінаСтерво».
Безуспішно.
Хоч вона вже і пробувала це раніше, Брайс знову ввела дату Даніччиного дня народження. Потім власного. Священні числа. Марно.
Задзижчав її телефон, і на екрані вигулькнуло повідомлення від Рунна:
«Він прокинувся, слухняно прийняв ліки і хотів знати, де ти є».
Потім Рунн додав:
«Він непоганий хлопець».
«Так, непоганий», — відповіла Брайс.
Рунн написав: «Зараз знову спить, але він у доброму гуморі, враховуючи усі обставини».
А за мить додав: «Він просив тобі подякувати. За все».
Брайс тричі перечитала повідомлення, а тоді знову глянула на екран. І ввела єдиний пароль, який спав їй на думку. Слова, написані на спині шкіряної куртки, яку вона постійно носила впродовж останніх двох років. Слова, набиті в неї самої на спині стародавньою абеткою. Улюблену фразу Даніки, яку прошепотіла їй Провидиця на її шістнадцятий день народження.