Вона двічі перечитала їхню розмову, тому що була справжньою довбаною невдахою, і вже розмірковувала, чи не попросити Коннора не чекати і зустрітися з нею просто зараз, коли до її горла притислося щось холодне і металеве.
— І ти труп, — проспівав дівочій голос.
Брайс скрикнула, намагаючись заспокоїти серце, яке враз закалатало вже не від дурної ейфорії, а з дурного переляку.
— Трясця, не роби так, — прошипіла вона до Ф’юрі, коли дівчина прибрала ножа від горла Брайс і вклала його у піхви за спиною.
— А ти не будь ходячою мішенню, — холодно промовила Ф’юрі. Її довге волосся кольору оніксу було зібране у високій хвіст, що підкреслювало гострі лінії її світло-коричневого обличчя. Вона уважно обвела поглядом чергу до «Ворона». Її глибоко посаджені карі очі помічали все й обіцяли смерть кожному, хто стане їй поперек дороги. Але поза тим… чорні шкіряні легінси, обтислий топ і вбивчі чоботи, на щастя, не тхнули кров’ю. Ф’юрі швидко зміряла оком Брайс із голови до п’ят. — Ти майже без макіяжу. Тому бідоласі мало би вистачити одного погляду на тебе, щоб зрозуміти, що ти його кидаєш.
— Він був надто зайнятий своїм телефоном.
Ф’юрі багатозначно подивилася на мобільний Брайс, який та досі тримала в руці мертвою хваткою.
— Даніка приб’є твої яйця до стіни, коли я скажу їй, що застукала тебе такою роззявкуватою.
— Вона сама у цьому винна, — відрізала Брайс.
У відповідь Ф’юрі лише вишкірилася. Брайс знала, що її подруга належала до ванірів, але не знала, до якого саме виду. І до якого Дому — також. Питати було неввічливо, а Ф’юрі, окрім своєї надприродної швидкості, витонченості та блискучою реакції, ніколи не демонструвала вміння набувати іншої подоби. Та й натяків на магічні здібності, окрім елементарних, теж.
Але вона була повноправною громадянкою, а це означало, що вона була кимось, кого вважали гідним. Враховуючи набір її вмінь, найімовірнішим Домом Ф’юрі був Дім Полум’я і Тіні — хоча вона точно не належала до демонаків, вампірів чи навіть привидів. І точно не була відьмою або чаклункою, як-от Джесіба. І некроманткою теж, оскільки її талантом, здавалося, було забирати життя, а не повертати їх незаконним чином.
— А де довгонога? — спитала Ф’юрі. Забравши у Брайс пляшку, вона, потягуючи винце, роздивлялася переповнені клуби і бари вздовж Вулиці Лучників.
— А Хел його зна, — відповіла Брайс. Вона підморгнула Ф’юрі й дістала поліетиленовий пакетик, щільно набитий дванадцятьма чорними сигаретами з коренем радості. — Дістала нам ніштяків.
Ф’юрі широко всміхнулася, розтягнувши червоні губи й оголивши рівні білі зуби. Вона сунула руку до задньої кишені легінсів і дістала маленький пакетик з білим порошком, який яскраво переливався у світлі вуличного ліхтаря.
— Я теж.
Брайс підозріло глянула на порошок.
— Це не те, що мені щойно намагалася втюхати дилерка?
Ф’юрі завмерла.
— І як вона його назвала?
— Якийсь новий клубний наркотик — обіцяла божественний кайф, чи щось таке. Супердорогий.
Ф’юрі насупилася.
— Синт? Тримайся від нього подалі. Ще те лайно.
— Гаразд, — Брайс достатньо довіряла Ф’юрі, щоби дослухатися до її застереження. Вона глянула на порошок, який подруга досі тримала у руці. — Мені не можна нічого, від чого мене торкатиме кілька днів. Мені завтра на роботу, — на якій їй доведеться хоча би прикидатися, що в неї є думки, як знайти той триклятий Ріг.
Ф’юрі сунула пакетик у свій чорний ліфчик. Потім хильнула вина і повернула пляшку Брайс.
— Джесіба його не внюхає, не переймайся.
Брайс взяла тендітну найманку під руку.
— Тоді вперед — змусимо наших предків перевертатися в могилах.
5
Майбутнє побачення з Коннором не означало, що вона мала бути слухняною дівчинкою.
Тож у внутрішньому святилищі «Білого Ворона» Брайс насолоджувалася всіма втіхами, яке воно могло запропонувати…
Ф’юрі знала власника, Різо, чи то по роботі, чи то зі свого Хел знає якого особистого життя, і тому їм ніколи не доводилося чекати у черзі. Перевертень, який перекидався на яскравого метелика, завжди залишав за ними вільний столик з диванами.
Ніхто з усміхнених офіціантів у барвистих уніформах, які підносили їм випивку, і бровою не повів, дивлячись на доріжки білого іскристого порошку, що їх Ф’юрі одним рухом розклала на столику, та клуби диму, що вилітали з розтулених губ Брайс, яка сиділа, закинувши голову до дзеркального купола стелі й регочучи.