Вона замовкла, але потім знову відкрила рот, щоб заперечувати далі, тож Гант сказав те, що напевно мало її зупинити:
— Брайс, якщо ми продовжимо пошуки і помилимося, якщо Михей дізнається про черговий провал, то про угоду з ним можна буде забути. Наступного його покарання я можу і не пережити.
Вона здригнулася.
Усе його тіло протестувало, коли він простягнув руку і торкнувся її коліна.
— Брайс, уся ця хрінь із синтом жахлива. Я… я ніколи не бачив нічого подібного.
Це усе змінювало. Геть усе. Він навіть не знав, з чого починати розбір побаченого на відео. Можливо, йому слід зробити кілька дзвінків — неодмінно слід зробити кілька дзвінків з цього приводу.
— Але щоб знайти вбивцю і, можливо, Ріг, щоб упевнитися, що після цього у нас із тобою буде майбутнє, — тому що у них буде спільне майбутнє, він зробить для цього усе можливе, — нам потрібно бути розважливими. — Він кивком вказав на її телефон, — перешли мені відео. Я подбаю, щоб воно потрапило на наш зашифрований сервер до Вікторії. Побачимо, що вона зможе розкопати про ці випробування.
Брайс пильно подивилася на нього. Відкритість, якою світилося її обличчя, ледь не змусила його стати перед нею навколішки. Гант чекав, що вона почне сперечатися, відверто нехтувати його словами і називатиме його ідіотом.
Але вона лише промовила:
— Гаразд.
Потім важко видихнула і відкинулася на диванну подушку.
Вона була настільки прекрасна, що він ледве стримувався, коли почув її тихе запитання:
— Яке майбутнє для нас ти маєш на увазі, Аталаре?
Він витримав її запитливий погляд.
— Хороше, — так само тихо відповів він.
Утім, вона не стала уточнювати. Не стала розпитувати про те, яким чином це буде можливо. Для нього. Для них. І що він для цього робитиме.
Її губи вигнулися в усмішці.
— Як на мене, непоганий план.
Якусь мить вони дивилися одне на одного — але це здавалося цілою вічністю.
І попри те, що вони щойно побачили, попри те, що ховалося у світі за межами квартири, Гант промовив:
— Справді?
— Справді, — вона гралася кінчиками волосся. — Ганте… Ти мене поцілував — у кабінеті медвідьми.
Він знав, що не варто цього робити, знав, що це було страшенною дурістю, але спитав:
— І що?
— Ти справді цього хотів?
— Так, — ніколи в житті він не говорив щиріше. — А ти хотіла, щоб я хотів?
Його серце закалатало так швидко, що він майже забув про біль у спині, коли вона сказала:
— Ти знаєш відповідь, Аталаре.
— Хочеш, щоб я це повторив?
Прокляття, його голос звучав на октаву нижче.
Її очі були ясні, блискучі. Безстрашні, сповнені надії та всього, що завжди заважало йому думати про щось інше, коли вона була поруч.
— Я хочу це повторити, — сказала вона. А потім додала: — Якщо ти не проти.
О так, Хел забирай. Він витиснув з себе криву усмішку:
— Роби свою брудну справу, Квінлан.
Вона хрипло хихотнула і, розвернувшись, підвела до нього обличчя. Гант намагався не дихати надто глибоко, щоб не налякати її. Сирінкс, вочевидь, зрозумівши натяк, поплентався до свого вольєра.
Руки Брайс дрижали, коли торкнулася його волосся, відкинула темне пасмо і провела по витатуйованому німбу.
Гант стиснув її тремтливі пальці.
— Що все це означає? — промуркотів він і, не стримавшись, припав губами до її сутінкового манікюру. Скільки разів він уявляв ці пальці на собі? Як вони пестять його обличчя, гладять його груди й обхоплюють його член?
Брайс шумно ковтнула. Він знову поцілував її руки.
— Цього не повинно було статися — між нами, — прошепотіла вона.
— Знаю, — промовив він, знову цілуючи її тремтливі пальці. Він обережно розтулив їх, розкрив її долоню і також поцілував у самісіньку середину. — Але, дякувати довбаній Урд, сталося.
Її руки перестали тремтіти. Гант підвів погляд і побачив, що її очі помережені сріблом — і наповнені вогнем. Він переплів їхні пальці.
— Чорт забирай, просто поцілуй мене, Квінлан.
І вона поцілувала. Хай йому Хел, поцілувала. Ледве він встиг договорити, як вона провела рукою по його щоці, обвила його шию і потягнулася губами до його губ.
Тієї миті, коли їхні вуста зустрілися, усередині Брайс усе вибухнуло.
Вона не знала, чи це через кількатижневу відсутність сексу, чи через самого Ганта, але вона наче з ланцюга зірвалася. Лише так можна було описати те, як вона запустила руки у його волосся і припала губами до його губ.
Які там несміливі, ніжні поцілунки. Це було не для них. Однозначно.