Вона потайки вийшла зі спальні. Двері Ганта були зачинені, а у кімнаті було темно. На її звуки у коридорі він не виходив, тож Брайс успішно вислизнула з дому.
І попрямувала до своєї старої квартири.
Вона не була у цьому кварталі два роки.
Але завернувши за ріг і побачивши проблискові маячки і переляканий натовп, вона зрозуміла.
Зрозуміла, яка саме будівля горіла посеред кварталу.
Певно, хтось помітив, що вона сьогодні увійшла в корпоративний акаунт Даніки. Чи, може, хтось відстежував її електронну пошту — і побачив повідомлення, яке вона надіслала домовласнику. Той, хто це зробив, напевно діяв швидко, зрозумівши, що вона захотіла прийти і пошукати інші підказки, які Даніка могла залишити у квартирі.
Підказок мало бути більше. Даніці вистачало розуму не зберігати усі свої знахідки в одному місці.
Нажахані заплакані люди — її старі сусіди — скупчилися на вулиці, обіймаючись і дивлячись на полум’я, не годні повірити своїм очам. Вогонь лизав усі підвіконня будинку.
Це вона зробила — накликала біду на цих людей, які дивилися, як палають їхні домівки. У грудях защеміло, і біль не могли втамувати навіть підслухані слова водяної німфи, яка, проходячи повз, оголосила своїй пожежній команді, що всіх мешканців було врятовано.
Це вона винна.
Але… це означало, що вона наближалася до істини. «Шукай там, де болить найбільше», — порадила їй кілька тижнів тому Королева Змій. Брайс думала, що перевертниця мала на увазі її біль. Але, можливо, весь цей час ішлося про вбивцю.
А наблизившись до синту… Вочевидь, вона влучила в яблучко.
Брайс була на півдорозі додому, коли задзижчав її телефон. Вона дістала його з нашвидкуруч зашитої куртки, почувши, як білий опал у кишені дзенькнув об екран, і приготувалася до шквалу запитань від Ганта.
Але це було повідомлення від Таріона.
«Просто зараз на річці хтось проводить оборудку. Тут човен, подає сигнали. Одразу за Чорною Пристанню. Будь там через п’ять хвилин, і я допоможу тобі побачити усе на власні очі».
Вона стиснула в руці білий опал і написала:
«Оборудка з продажу синту?»
«Ні, цукрової вати», — відповів Таріон.
Брайс закотила очі.
«Буду через три хвилини».
І побігла. Вона не стала дзвонити Ганту. Чи Рунну.
Бо знала, що вони скажуть: «Не смій йти туди без мене, Брайс. Зачекай».
Але вона не могла надаремно гаяти час.
65
Брайс так міцно тримала Таріона за талію, що було дивом, що русал узагалі міг дихати. Глісер, на якому вони мчали по річці, підскакував на хвилях. Лише випадкові відблиски, що час від часу проминали повз під темною поверхнею води, свідчили про те, що навколо них плавали річкові істоти.
Брайс завагалася, коли побачила біля причалу русала на матово-чорному глісері на холостому ходу.
— Або так, або пливемо, Довгонога, — повідомив він.
Вона обрала глісер, але останні п’ять хвилин про це шкодувала.
— Он там, — пробурмотів русал, заглушуючи і без того тихий двигун. Мабуть, це судно, створене за стелс-технологією, належало Річковій Королеві. Або Таріону, як її Капітану Розвідки.
Брайс побачила невеличку баржу, яка гойдалася на хвилях. Навколо стояв туман, і нечисленні лампи першосвітла на баржі здавалися стрибучими сферами.
— Я нарахував шістьох, — зауважив Таріон.
Брайс вдивилася у темряву попереду.
— Не можу зрозуміти, хто вони. Фігури людиноподібні.
Тіло Таріона загуділо, і глісер помчав уперед течією, створеною магічної силою русала.
— Крутий трюк, — пробурмотіла Брайс.
— Дівок це завжди заводить, — пробурмотів він у відповідь.
Брайс, може, й засміялася б, якби вони не наблизилися до баржі.
— Тримайся за вітром, щоб вони нас не почули.
— Я вмію лишатися непоміченим, Довгонога.
Утім, він її послухався.
Усі присутні на баржі були у каптурах і плащах, які закривали їх від мряки, але коли глісер підійшов ближче…
— Це Королева Змій, — приглушеним голосом сказала Брайс. Більше ніхто у цьому місті не став би хизуватися таким чудним фіолетовим дощовиком. — Брехливе стерво. Вона сказала, що не торгує синтом.
— Нічого дивного, — буркнув Таріон. — Вона завжди крутить темні справи.
— Так, але зараз вона купує чи продає?
— Є лише один спосіб дізнатися.