В Юніпер зрання була репетиція, тож вона утрималася від порошку, курива і випивки. Але це не завадило їй вислизнути на добрячих двадцять хвилин із широкогрудим фейцем, який запав на її темно-коричневу шкіру, тонкі риси обличчя, чорне кучеряве волосся й довгі ноги, що закінчувалися елегантними копитцями, і практично на колінах благав фавну торкнутися його.
Брайс перетворилася на ритм музики, що пульсував навколо, на відчуття ейфорії, яке розтікалося її венами швидше, ніж янгол ширяв у небі, на піт, що стікав по тілу, поки вона вихилялася на древньому танцмайданчику. Завтра вона ледве зможе ходити, мізки не працюватимуть, але, хай йому біс, — ще, ще, ще.
Сміючись, вона перекинулася через низенький столик у їхньому куточку між двома напіврозваленими колонами; сміючись, відкинулася назад, вигнувши спину, і, прибравши червоний наманікюрений палець від ніздрі, плюхнулася на темний шкіряний диван; сміючись, сьорбнула води, хильнула бузинового вина і хитаючись посунула у бік натовпу, що танцював.
Життя було прекрасне. Життя було збіса прекрасне, і вона не могла дочекатися, коли вони з Данікою здійснять Занурення і продовжать відтягуватися, доки світ не розпадеться на порох.
Вона помітила Юніпер, що танцювала у колі сильфід, які святкували успішне Занурення своєї подруги. Їхні сріблясті голови прикрашали сяйливі неонові обручі, ущерть наповнені першосвітлом винуватиці урочистостей, яке вона могла генерувати після успішного завершення Занурення. Юніпер вдалося й собі відхопити сяйливий обруч, і її волосся відливало блакитним світлом. Вона простягла руки до Брайс, їхні пальці переплелися, і подруги затанцювали разом.
Кров Брайс пульсувала в такт музиці, наче вона була створена саме для цього: для миті, коли вона стала мелодією, ритмом і басами, стала піснею во плоті. Блискучі очі Юніпер казали Брайс, що вона розуміє, завжди розуміла відчуття свободи, радості й розкутості, які викликав танець. Ніби їхні тіла були настільки сповнені звуками, що ті ледве могли їх вмістити, ледве могли вгамувати, і лише танець міг проявити їх, випустити і вшанувати.
Відвідувачі й відвідувачки клубу зібралися навколо них. Брайс відчувала на собі їхні пожадливі погляди, що стікали її шкірою, наче піт. Кожен рух Юніпер умить доповнював її власний, наче вони були запитанням і відповіддю, сонцем і місяцем.
Тихенька й гарненька Юніпер Андромеда — вроджена ексгібіціоністка. Навіть танцюючи у священному й древньому серці «Ворона», вона лишалася милою і лагідною, але аж сяяла зсередини.
Чи, можливо, це все світлошукач, яким Брайс напудрила ніздрі.
Її волосся прилипало до спітнілої шиї, ноги геть затерпли через високі підбори, горло саднило від крику, яким Брайс підспівувала музиці, що громом гриміла у клубі.
Їй вдалося надіслати Даніці кілька повідомлень — й одне відео, тому що вона у будь-якому разі не могла розібрати те, що прийшло у відповідь.
Їй добряче влетить, якщо завтра на роботі вона не зможе читати.
Час вповільнився й обірвався. Тут, у танці серед колон, на побитих часом камінних плитах відродженого храму, часу взагалі не існувало.
Можливо, вона б тут жила.
Кинула би роботу в галереї й оселилася в клубі. Вона могла би працювати тут — танцювала би в одній зі сталевих кліток, що звисали з високої скляної стелі над руїнами храму, перетвореними на танцмайданчик. Тут би їй точно не верзли дурниць про непідхожу статуру. Ні, їй би платили за те, що вона займалася б улюбленою справою, яка повертала її до життя як ніщо інше.
«Доволі нічогенький план», — міркувала собі Брайс пізніше, повертаючись на нетвердих ногах своєю вулицею, не пам’ятаючи, як пішла з «Ворона», як прощалася з подругами і навіть як, Хел забирай, дісталася сюди. На таксі? Вона спустила всі марки на наркоту. Хіба що хтось заплатив…
Байдуже. Вона подумає про це завтра. Якщо взагалі зможе заснути. Їй хотілося не спати, а танцювати — цілу довбану вічність. От тільки… ох, ноги боліли страшенно. До того ж вони були майже чорні та липкі…
Брайс зупинилася біля дверей свого будинку і, застогнавши, зняла туфлі й узяла їх у руку. Код. Щоб увійти, потрібно було набрати код.
Брайс витріщилася на кнопкову панель, ніби чекаючи, що з’явиться пара очей і голос назве їй код. Деякі будинки таке вміли.
Бляха. Бля-я-яха. Вона дістала мобільний. Яскраве світло екрана обпекло їй очі. Примружившись, вона змогла розібрати десятки сповіщень про повідомлення. Вони розпливалися, і Брайс марно намагалася зосередити погляд, щоб прочитати хоча б одне зв’язне речення. Навіть якби їй якимсь дивом вдалося зателефонувати Даніці, подруга відірвала би їй голову.