Вона згадала слова водяної німфи про те, що обійшлося без жертв — невже якась крихта порядності змусила його ввімкнути пожежну сигналізацію, щоб попередити людей? Доведеться у це повірити.
Але після того як Гант спалив будинок, не залишивши й натяку на можливі докази, він прийшов на зустріч з Королевою Змій — купити те, що було потрібно, аби розпалити повстання. Вона не повірила у його брехні про вихід з угоди. Ні на секунду. Він знав, що на нього чекають великі неприємності, і сказав би що завгодно.
Даніка вбила Зграю Дияволів. Вбила Торна і Коннора. А потім себе.
А тепер Даніка скніє у соромі серед мавзолеїв Сплячого Міста. І страждає. Через Брайс.
Це була неправда. Не могло бути правдою.
Брайс кілька годин дивилася відсутнім поглядом в одну точку на стіні, коли повернулася Ф’юрі. Рунн залишив її на дивані й пішов поговорити з найманкою на кухню.
Але Брайс усе одно чула, як вони шепотілися.
— Аталара помістили у камеру під Коміціумом, — сказала Ф’юрі.
— Михей його не стратив?
— Ні. Юстиніан і Вікторія… Янгола він розіп'яв, а з примарою розправився ще нещадніше.
— Вони мертві?
— Гірше. Юстиніан досі стікає кров'ю у вестибюлі Коміціуму. Вони напхали його якоюсь хрінню, щоби вповільнити зцілення. Якщо йому пощастить, він скоро помре.
— А що з примарою?
— Михей вирвав її з тіла і помістив її сутність у скляний ящик. А ящик поставив під розп'яттям Юстиніана. Подейкують, що він збирається закинути ящик — Вікторію — до Западини Меліної, де вона, опинившись на дні моря, збожеволіє від самотності і темряви.
— Хай йому Хел. Ти нічого не можеш зробити?
— Вони — зрадники Республіки. Їх спіймали на змові. Тому ні.
— Але Аталара не розіп'яли поруч із Юстиніаном?
— Гадаю, Михей придумав для нього інше покарання. Щось гірше.
— Що може бути гірше за те, що випало цим двом?
Довга, моторошна пауза.
— Багато чого, Рунне Данаане.
Брайс дозволила цим словами пройти крізь неї. Вона сиділа на дивані, втупивши погляд у темний екран телевізора. Вдивляючись у чорну безодню у своїй душі.
Частина четверта
УЩЕЛИНА
68
Чомусь Гант очікував, що опиниться у кам’яній в’язниці.
Він сам не знав чому. Він безліч разів бував у цих камерах під Коміціумом, у яких Михей тримав тих небагатьох ворогів, які були потрібні йому живими, але чомусь уявляв свій полон точнісінько таким же, яким він був на Панґері: темні брудні підземелля астері, подібні до тих, що були в палаці Сандріель.
Але не цю білу камеру з хромованими ґратами, які гуділи чарами, що блокували його власні магічні сили. На екрані на стіні коридору транслювалося зображення атріуму Коміціуму: фігура, розіп’ята на залізному хресті, і скляний ящик біля його підніжжя, вкритий кров’ю, що крапала згори.
Юстиніан усе ще час від часу стогнав, його пальці рук і ніг смикалися, поки він повільно задихався, а його тіло марно намагалося зцілити змучені легені. Його крила вже були обрізані й лежали на мармуровій підлозі біля хреста.
Вікторія, тобто її невидима сутність у скляному ящику, була змушена на це дивитися. Терпіти стукіт крапель крові Юстиніана по кришці її вмістища.
Сидячи на невеличкій койці, Гант бачив кожну секунду тортур, яких зазнавали його побратими. Як кричала Вікторія, коли Михей виривав її з тіла, у якому вона так довго була замкнена. Як опирався Юстиніан, навіть коли вони притискали його скалічене тіло до хреста, навіть коли прибивали його залізними цвяхами. Навіть коли хрест підняли і він закричав від болю.
У кінці коридору з брязкотом відчинилися двері. Гант не встав, щоб подивитися, хто зайшов. Рана на його скроні зажила, але він не став змивати кров, засохлу на щоці й підборідді.
Кроки у коридорі були рівними, неквапливими. Ісая.
Гант лишився сидіти, коли його старий побратим зупинився перед ґратами.
— Навіщо.
На красивому обличчі янгола не було колишнього шарму і теплоти. Лише гнів, виснаження і страх.
Гант знав про камери навколо, але йому було байдуже.
— Тому що колись це має припинитися, — сказав він.
— Це припиниться, коли ти помреш. Коли всі, кого ми любимо, помруть, — Ісая вказав на екран за своєю спиною, на понівечене тіло Юстиніана і закривавлений ящик Вікторії. — Це змушує тебе відчувати, що ти на правильному шляху, Ганте? Це було того варте?