Коли він, вклавшись у ліжко, отримав від Юстиніана повідомлення про те, що угода відбудеться, він зрозумів, що це того не варте. Навіть за наявності протиотрути медвідьми. Не після цих тижнів, проведених із Брайс. Не після того, чим вони займалися на дивані. Але Гант відповів, тому що це все ще було правдою:
— Нічого не змінилося після подій на горі Гермон, Ісає. Нічого не змінилося на краще.
— І давно ви троє планували цю паскудну затію?
— Відколи я вбив тих трьох наркобаронів. Відколи вони розповіли мені про синт і його можливості. Відколи вони розказали про силу, яку він давав Даніці Фендир, коли вона приймала його у правильних дозах. Ми вирішили, що час настав. Більше ніяких угод з Михеєм. Ніяких смертей за його наказом. Лише ті, які ми оберемо.
Їхня трійця знала одне місце, одну особу, в якої міг бути синт. Кілька днів тому він приватно завітав до Королеви Змій. Знайшов її у її лігві й сказав, що йому потрібно. Золото було у Вікі — завдяки зарплатним чекам, що їх вона назбирала упродовж століть.
Йому навіть не спадало на думку, що змія була у кишені Архангела. Чи шукала спосіб, як би туди потрапити.
Ісая похитав головою.
— І ти думав, що ви — ти, Вікі, Юстиніан і ті ідіоти, які пішли б за вами, — зможете дістати синт — і що? Убити Михея? Сандріель? їх усіх?
— Такий був план.
Вони збиралися зробити це на Саміті. А потім — вирушити на Панґеру. До Вічного Міста. І закінчити давно розпочату справу.
— А якби синт обернувся проти тебе — якби ти прийняв завелику дозу і натомість розірвав себе на шматки?
— Я працював над тим, щоб здобути протиотруту, — Гант знизав плечима. — Але я вже в усьому зізнався, тож збав мене від допиту.
Ісая вдарив долонею по ґратах. У коридорі навколо нього завив вітер.
— Хіба ти не міг відпустити минуле, не міг просто служити і зарекомендувати себе…
— Чорт забирай, я намагався це зупинити. Я був на тій баржі тому, що зрозумів… — Він похитав головою. — Зараз це вже неважливо. Але я справді намагався. Я побачив на тому відео, що синт насправді робить з тим, хто його приймає, і навіть за наявності антидоту він занадто небезпечний. Але Юстиніан і Вікі відмовилися виходити з гри. На той час, коли Вікі віддала Королеві Змій золото, я вже просто хотів, щоб ми пішли кожен своїм шляхом.
Ісая огидливо похитав головою.
— Можливо, для тебе прийнятно ходити в шорах, — роздратовано кинув йому Гант, — але для мене ні — і ніколи не буде.
— Неприйнятно, — процідив Ісая. — Але у мене є причина працювати заради своєї свободи, Ганте, — його очі зблиснули. — Я думав, що і в тебе є.
У Ганта скрутило нутрощі.
— Брайс не мала до цього ніякого стосунку.
— Ну звісно, не мала. Ти розбив їй серце у всіх на очах. Було очевидно, що вона ні про що не здогадувалася.
Гант здригнувся, у грудях занило.
— Михей не переслідуватиме її, щоб…
— Ні. Ти, звісно, ще той щасливчик, але ні. Він не розпинатиме її, щоб тебе покарати. Хоча не треба наївно думати, що це не спадало йому на думку.
Ганта пересмикнуло від полегшення.
— Михей знає, що ти намагався зупинити угоду. Він читав ваше з Юстиніаном листування щодо цього. Ось чому вони зараз там, а ти тут.
— Що він збирається зі мною зробити?
— Поки що не оголошував, — обличчя Ісаї трохи пом’якшилося. — Я прийшов попрощатися. На випадок, якщо потім не вдасться.
Гант кивнув. Він змирився зі своєю долею. Він спробував, зазнав невдачі й заплатить ціну. Знову.
Це було краще, ніж повільна смерть, якою вмирала його душа, коли він відбирав одне за одним життя за наказом Михея.
— Передай їй, що мені шкода, — сказав Гант. — Будь ласка.
Під кінець дня попри те, що спіткало Вікі та Юстиніана, попри жорстокий кінець, який чекав на нього, саме обличчя Брайс стояло у нього перед очима. Її сльози, які викликав він.
Він пообіцяв їй майбутнє, а потім завдав болю, відчаю і страждань. Він ніколи не ненавидів себе сильніше.
Ісая підняв руку до ґрат, ніби збираючись простягнути її Ганту, але потім опустив.
— Передам.
— Минуло три дні, — сказала Лехаба. — А Губернатор досі не оголосив, що він зробить з Аті.
Брайс підвела погляд від книги, яку читала у бібліотеці.
— Вимкни ти цей канал.
Нічого подібного Лехаба робити не збиралася. Її вогненне личко було зосереджене на екрані планшета. У новинах показували вестибюль Коміціуму і труп розіп’ятого тріарія, який уже почав розкладатися. Під хрестом стояв скляний ящик, вкритий засохлою кров’ю. Попри безкінечні несусвітні теорії ведучих і аналітиків, у ЗМІ не просочилося жодної інформації про те, чому двох високопоставлених воїнів Михея так жорстоко стратили. Невдала спроба перевороту — ось і всі версії. Жодних згадок про Ганта. Або про те, чи він живий.