Повні губи Сандріель вигнулися вгору — пародія на усмішку її сестри-близнючки.
— Такі прості, милі бажання, Ганте. Але це так не працює. Не для таких, як ти.
У Ганта скрутило нутрощі. Він зрозумів, що фотографії були тортурами. Призначеними нагадати йому про життя, яке він міг мати. Про те, до чого він наблизився тоді на дивані з Брайс. Про те, що він занапастив.
— Знаєш, — промовила Сандріель, — якби ти й далі вдавав слухняного пса, Михей зрештою подав би клопотання про твоє звільнення, — її слова падали на нього важким камінням. — Але ти не міг бути терплячим. Не міг бути розважливим. Не міг поставити це — вона вказала на фотографії на екрані — вище за власну дрібну помсту, — знову зміїна посмішка. — Тож маємо те, що маємо. Тобто ти маєш, — вона роздивлялася фотографію, зроблену Гантом: Брайс разом із Сирінксом, маленькі гострі зубки химери вищирені у гротескній подобі усмішки. — Ця дівчина, ймовірно, якийсь час виплакуватиме свої прекрасні очі. Але потім вона тебе забуде і знайде іншого. Можливо, якогось фейця, якого не бентежить шлюб із другосортною напівкровкою.
Ці слова розбурхали його чуття, і він напружився.
Сандріель знизала плечима.
— Або опиниться на смітнику разом з іншими напівкровками.
Його пальці стиснулися у кулаки. У словах Сандріель не було погрози. Лише жахлива проза життя щодо того, як у їхньому світі ставляться до таких, як Брайс.
— Головне, — продовжила Сандріель, — що вона житиме далі. І ми з тобою, Ганте, житимемо далі.
Він нарешті відірвав погляд від Брайс, від фотографій їхнього життя, їхнього дому. Від Життя, якого він досі відчайдушно і безглуздо прагнув. Його крила знову засвербіли.
— Що?
Сандріель хижо усміхнулася.
— Хіба вони тобі не сказали?
Гант відчув, як у серце закрадається страх, коли глянув на свій телефон в її руках. Коли зрозумів, чому його залишили в живих і чому Сандріель дозволили забрати його речі.
Тепер це були її речі.
На початку дванадцятої Брайс зайшла до напівпорожнього бару. Відсутність за спиною мовчазного янгольського охоронця здавалася фантомним болем, але вона прогнала це відчуття і змусила себе про це забути, помітивши за барною стійкою Рунна, який потягував віскі.
З ним був тільки Флінн, але феєць був надто зайнятий звабленням жінки, яка грала з ним у більярд, тож лише привітав її скупим співчутливим кивком. Брайс проігнорувала його й опустилася на барний стілець, скрипнувши сукнею по шкіряному сидінні.
— Привіт.
Рунн скоса глянув на неї.
— Привіт.
До неї підійшов бармен і звів брови у німому запитанні. Брайс похитала головою. Вона не планувала затримуватися, щоб пропустити склянку алкоголю, води чи чогось іншого. Вона хотіла якнайшвидше з цим покінчити, щоб повернутися додому, зняти ліфчик і залізти у спортивки.
Вона сказала:
— Я зайшла подякувати.
Рунн лише витріщився на неї. Брайс підвела погляд на телевізор над баром, на якому транслювали матч із сонцеболу.
— За той день. Тобто, ніч. За те, що подбав про мене.
Рунн примружено вдивився у кахляну стелю.
— Що? — спитала вона.
— Просто перевіряю, чи не падають небеса, якщо ти мені за щось дякуєш.
Вона штовхнула його плечем.
— Придурок.
— Ти могла подзвонити чи написати, — він ковтнув віскі.
— Я подумала, що по-дорослому буде подякувати особисто.
Брат уважно обвів її очима.
— Як тримаєшся?
— Бувало й краще. Я почуваюся довбаною ідіоткою, — зізналася вона.
— Це не так.
— Та невже? Мене попереджали пів дюжини людей, зокрема і ти, щоб я була насторожі з Гантом, а я сміялася всім вам в обличчя, — вона шумно видихнула. — Я мала це передбачити.
— На твій захист скажу, що я не думав, що Аталар лишиться таким же безжальним, — його сині очі спалахнули. — Я думав, що останнім часом його пріоритети змінилися.
Брайс закотила очі.
— Ага, ти — і наш дорогий татусь.
— Він до тебе заходив?
— Ага. Сказав, що я такий же великий шмат гівна, як і він сам. Яблуко від яблуні. Одного поля ягоди чи як там.
— Ти геть на нього не схожа.
— Не заговорюй мені зуби, Рунне, — саме така, — вона постукала по барній стійці. — Хай там як, це все, що я хотіла сказати, — вона помітила Зоряний Меч, що висів у нього на поясі. Чорне руків’я не відбивало першосвітла ламп у барі.
— Ти сьогодні на чергуванні?
— Не до півночі.
З його фейським метаболізмом віскі виведеться з його організму задовго до того.
— Що ж… удачі.
Вона зіскочила зі стільця, але Рунн зупинив її, узявши за лікоть.