— Завтра вони з іншими янголами вирушають на Саміт, — вела далі Ф’юрі. — І з надійних джерел мені відомо, що після закінчення зустрічі наступного тижня вона повернеться на Панґеру, щоби продовжити розбиратися з повстанцями Офіона. З Гантом на прив’язі.
І він уже ніколи не буде вільним. Те, що зробить з ним Сандріель… Він це заслужив. Чорт забирай, він усе це заслужив.
— Якщо ти так переймаєшся, що я утну якусь дурницю, то навіщо взагалі мені розказуєш? — спитала Брайс.
Темні очі Ф’юрі знову вдивилися в її обличчя.
— Тому що… просто я подумала, що тобі варто знати.
Брайс розвернулася до холодильника і різко його відчинила.
— Гант сам вирив собі могилу.
— То ви з ним не…
— Ні.
— Але на тобі його запах.
— Ми місяць жили разом у цій квартирі. Ще б пак на мені його запах.
Вона заплатила чималі гроші за те, щоби прибрати його кров з дивана. Разом з усіма слідами того, що вони на ньому робили.
Тендітна, але сильна рука з силою захлопнула двері холодильника. Ф’юрі сердито зиркнула на неї.
— Не мороч мені голову, Квінлан.
— Не морочу, — Брайс дозволила подрузі побачити її справжнє обличчя. Те, про яке говорив їй її батько. Обличчя, яке не сміялося і плювало на всіх і на все. — Гант — брехун. Він брехав мені.
— Даніка творила багато чого хрінового, Брайс. Ти це знаєш. Завжди це знала і віджартовувалася, закривала на це очі. Я не впевнена, що Гант брехав про неї.
Брайс вищирилася.
— Я з цим покінчила.
— З чим?
— З усім, — вона знову рвонула дверцята холодильника, відштовхнувши Ф’юрі вбік. На її подив, подруга піддалася. — Чому б тобі не повернутися на Панґеру й не ігнорувати мене ще два роки?
— Я тебе не ігнорувала.
— Ще й як ігнорувала, — огризнулася Брайс. — Ти постійно на телефоні з Юніпер, але уникаєш моїх дзвінків і майже не відповідаєш на мої повідомлення?
— Юніпер інакша.
— Ага, знаю. Особлива.
Ф’юрі розгублено кліпнула.
— Тієї ночі ти мало не померла, Брайс. А Даніка померла, — найманка важко ковтнула. — Я дала тобі наркотики…
— Той корінь радості купляла я.
— А я купляла світлошукач. Яка в біса різниця. Я надто зблизилися з усіма вами, Брайс, а коли таке відбувається, то стаються погані речі.
— І втім, ти досі продовжуєш спілкуватися з Юніпер, — до горла Брайс підступив клубок. — Я не вартувала такого ризику?
— Те, що між нами з Юніпер, тебе не стосується, — просичала Ф’юрі.
Брайс ледь не роззявила рота. Вона й не припускала, а Юніпер ніколи не натякала…
— Я швидше вирву собі серце, ніж перестану з нею спілкуватися, ясно?
— Ясно, ясно, — промовила Брайс і важко видихнула. — Кохання — понад усе.
Прикро, що Гант цього не зрозумів. Або зрозумів, але все одно обрав Архангелицю, якій досі належало його серце — і їхнє спільне діло. Прикро, що Брайс була такою ідіоткою, що вірила у нісенітниці про любов — і дозволила їм себе засліпити.
— Ви з Данікою були моїми подругами, — сказала Ф’юрі, і її голос зірвався. — Ви, наче двійко дурненьких цуценят, увірвалися в моє впорядковане життя, а потім одна з вас загинула, — вона вищирилася. — І. Я. Не. Змогла. 3. Цим. Впоратися.
— Ти була мені потрібна. Я хотіла, щоб ти була поруч. Даніка померла, але здавалося, що я втратила також і тебе, — Брайс не опиралася сльозам, які обпікали їй очі. — Ти зникла, наче нічого й не було.
— Неправда, — Ф’юрі шумно видихнула. — Прокляття, Юніпер тобі взагалі нічого не розповідала? — Брайс мовчала у відповідь, і вона знову вилаялася. — Слухай, ми з нею пропрацювали багато моїх косяків, ясно? Я знаю, що вчинила паршиво, коли ось так зникла, — вона провела рукою по волоссю. — Просто все це… набагато складніше, ніж ти думаєш, Брайс.
— Як скажеш.
Ф’юрі схилила голову набік.
— Мені подзвонити Юніпер?
— Ні.
— Не буде повторення того, що було дві зими тому?
— Ні.
Певно, Юніпер розповіла їй про ту ніч на даху. Вочевидь, вони все одна одній розповідали.
Брайс дістала баночку мигдалевої пасти, відкрутила кришку і сунула ложку.
— Що ж, повеселися там на Саміті. Побачимося ще через два роки.
Ф’юрі не посміхнулася.
— Не змушуй мене пошкодувати про те, що я тобі розказала. Брайс подивилася у темні очі подруги.
— Я з цим покінчила, — знову повторила вона.
Ф’юрі зітхнула.
— Гаразд, — задзижчав її телефон, і вона, глянувши на екран, сказала: — Повернуся через тиждень. Тоді й зустрінемося, добре? Уже без криків одна на одну.