Рунн зробив крок уперед — чи то він прорвався крізь вітер Сандріель, чи то Сандріель люб’язно дозволила йому це зробити. Він схопив Брайс під руку і ривком підняв на ноги.
— Вона представниця королівського дому фейрі й повноправна громадянка Республіки. Я заявляю свої права на неї як на свою сестру і кровну родичку.
Древні слова. З законів, які ніколи не змінювалися, попри зміну громадської думки.
Брайс розлючено розвернулася до нього.
— Ти не маєш права…
— На підставі законів народу фейрі, затверджених астері, — заявив Рунн, — вона є моєю власністю. І мого батька. І я не дозволяю їй віддавати себе в обмін на Аталара.
Від полегшення у Ганта ледь не підкосилися ноги. Але Брайс штовхнула Рунна і, вчепившись у нього, загарчала:
— Я не твоя власність…
— Ти — фейка, належна до мого роду, — холодно промовив Рунн. — До заміжжя ти належатимеш мені й нашому батькові.
Брайс глянула на Деклана, потім на Флінна, але їхні серйозні обличчя чітко сказали їй, що серед них вона союзників не знайде. Тож вона прошипіла до Рунна:
— Я ніколи тобі не пробачу. Я ніколи не…
— На цьому й закінчимо, — сказав Рунн Сандріель.
Він потягнув Брайс геть, і фейці, відходячи, прикривали їх. Гант намагався запам’ятати її обличчя, нехай і спотворене відчаєм і люттю.
Рунн знову смикнув Брайс, яка пручалася, відбиваючись від нього.
— Ганте, — благально промовила вона, простягаючи до нього руку. — Я знайду спосіб.
Поллукс розсміявся. Сандріель лише знуджено розвернулася.
Але Брайс усе простягала до нього руки, попри намагання Рунна відтягнути її до дверей.
Гант дивився на її витягнуті пальці. На нестямну надію в її очах.
Ніхто ніколи не боровся за нього. Ніхто не переймався настільки, щоб боротися за нього,
— Ганте, — тремтячи, змолилася Брайс. Її пальці напружилися. — Я знайду спосіб тебе врятувати.
— Припини, — наказав Рунн і схопив її за талію.
Сандріель підійшла до дверей вестибюля, за якими чекав кортеж.
— Треба було перерізати своїй сестричці горло, коли була така можливість, Принце. Кажу з власного досвіду.
Ганта пронизували розпачливі схлипування Брайс, поки Поллукс підштовхував його, змушуючи рушити.
Вона ніколи не перестане боротися за нього, ніколи не втратить надії. Тож Гант, проходячи повз неї, вирішив завдати вирішального удару, хоча кожне слово розривало його на шматки:
— Я тобі нічого не винен і ти мені нічого не винна. Ніколи більше мене не шукай.
Брайс самими губами промовила його ім’я. Наче він був єдиною людиною в приміщенні. У місті. На планеті.
І лише коли Ганта повантажили до броньованого фургона, коли його кайдани прикріпили до металевих стінок, коли навпроти нього, самовдоволено посміхаючись, всівся Поллукс, коли водій вирушив у п’ятигодинну поїздку до міста у самому серці пустелі Псамафи, де за п’ять днів мав відбутися Саміт, лише тоді він дозволив собі перевести подих.
Рунн дивився, як Поллукс посадив Аталара до тюремного фургона, як той, загуркотівши, рвонув геть. Дивився, як розходився натовп у вестибюлі, знаменуючи кінець цієї катастрофи.
Дивився, поки Брайс не вирвалася з його рук. Поки він її не відпустив. Чиста, неприкрита ненависть спотворила її обличчя, коли вона знову сказала:
— Я ніколи тобі цього не пробачу.
— Ти хоч уявляєш, що Сандріель робить зі своїми рабами? Ти знаєш, що з нею був Поллукс Антоній — довбаний Молот?
— Так. Гант усе мені розповів.
— Тоді ти просто повна ідіотка, — вона рушила на нього, але Рунн закипів: — Я не вибачатимусь за те, що захищав тебе — від Сандріель і від себе самої. Я все розумію, справді. Гант був твоїм… байдуже, ким би він тобі не був, найменше він хотів би, щоб…
— Пішов ти, — її дихання стало уривчастим. — Пішов ти, Рунне. Рунн кивнув у бік дверей вестибюля.
— Поплачся про це комусь іншому. Навряд чи ти знайдеш когось, хто з тобою погодиться.
Пальці на її руках зігнулися. Ніби вона збиралася кинутися на нього з кулаками і розірвати його нігтями на шматки.
Але Брайс лише плюнула йому під ноги і гордо рушила до виходу. Вона підійшла до свого скутера і, не озираючись, рвонула геть.
— Якого біса, Рунне, — впівголоса промовив Флінн.