Сьогоднішня зустріч проходила у конференц-центрі.
Розлогий комплекс був зроблений зі скла і металу, і за будовою нагадував Ганту купу коробок, складених у ряди й одна на одну.
Центральна зала підіймалася вгору на три поверхи, сходи й ескалатори у задній частині простору були прикрашені багряними знаменами Республіки, а довгий прохід, що вів до них, був вистелений червоним килимом.
Кожна територія на Мідґарді раз на десять років проводила власний Саміт, який відвідували численні місцеві лідери, а також представники астері й кілька високопоставлених осіб, дотичних до тих питань, які мали обговорюватися. Цьогорічна зустріч нічим не відрізнялася від інших, хіба що меншим масштабом. Хоча Вальбара була значно менша за Панґеру, Михей проводив чотири різні Саміти, кожен для окремого квадранта свої володінь. Ця зустріч для представників південно-східної провінції — у центрі якої був Місяцеград — була першою.
У комплексі, розташованому у самому серці пустелі Псамафи, до якого було добрих п’ять годин їзди від Міста Півмісяця — година польоту на максимальній швидкості для янголів і всього пів години на гелікоптері, — були власні камери для небезпечних ванірів.
В одній з них Гант і провів п’ять днів, рахуючи їх за прийомами їжі: сніданок, обід, вечеря. Добре, що хоч Сандріель із Поллуксом не приходили познущатися з нього. Принаймні він отримав цю маленьку відстрочку. Дорогою сюди він майже не слухав Молота, який не полишав спроб покепкувати з нього. Він узагалі майже нічого не чув і не відчував.
Але сьогодні вранці разом з сніданком принесли комплект чорного одягу. Без зброї, але це очевидно була уніформа. Очевидним було і послання: його виставлять напоказ в насмішку над імперським тріумфальним парадом, щоб Сандріель могла позловтішатися тим, що знову стала його хазяйкою.
Але він слухняно вдягнувся і дозволив охоронцям Сандріель вдягнути на нього горсіанські кайданки, які повністю позбавляли його магічної сили.
Він мовчки рушив за охоронцями, піднявся ліфтом і вийшов до великого вестибюля, прикрашеного імперськими регаліями.
Увесь простір був заповнений ванірами усіх Домів, одягнених у ділові костюми або те, що колись було церемоніальним вбранням. Янголи, перевертні, фейрі, відьми… Делегації вишикувалися обабіч червоної килимової доріжки, що вела до сходів. Серед натовпу у своєму шкіряному костюмі асасина стояла Ф’юрі Акстар і стежила за всіма, але в його бік вона не глянула.
Ганта підвели до делегації янголів, які стояли біля сходів — воїнів 45-го Легіону Сандріель. Її тріаріїв. Попереду стояв Поллукс, його командирський статус підкреслювався золотими обладунками, кобальтовою накидкою і самовдоволеною посмішкою.
Ця посмішка стала ще ширшою, коли Гант зайняв своє місце поруч із рештою, затиснутий охоронцями.
Інші тріарії Сандріель були майже нічим не кращі від Молота. Гант назавжди запам’ятав кожного з них: худорляву бліду темноволосу жінку, відому як Гарпія; чоловіка з кам’яним обличчям і чорними крилами, якого звали Цербером; і зверхнього янгола з холодними очима на прізвисько Яструб. Але всі вони ігнорували його. А це, як встиг дізнатися Гант, було краще, ніж їхня увага.
Ніде не було видно Лані, останньої з тріаріїв — хоча, можливо, її робота контррозвідниці на Панґері була надто цінною для астері, щоб дозволити Сандріель притягнути її сюди.
По той бік доріжки стояли Ісая і 33-й Легіон. Те, що залишилося від його тріаріїв. Наомі у своїй уніформі мала вражаючий вигляд: високо піднявши підборіддя, вона тримала праву руку на руків’ї парадного меча легіону, і ранкове світло відбивалося на гарді, зробленій у вигляді крил.
Ісая піймав погляд Ганта. У своїх чорних обладунках Гант був практично голий, порівняно з Командиром 33-го, який був при повному параді: бронзовий нагрудник, еполети, поножі і поручі… Гант досі пам’ятав, яким важким було це спорядження. Як по-дурному він завжди почувався, коли вдягав повний комплект регалій Імперської Армії. Наче якийсь трофейний кінь на параді.
Ліворуч від янголів стояли Допоміжні сили Короля Осені. Їхні обладунки були легші, але не менш вишукані. Навпроти них розташувалися перевертні у своєму найкращому вбранні. Амелі Рейвенскрофт не наважувалася навіть глянути в його бік. Решту простору займали менші групи ванірів: русалки і демонаки. І жодного представника людської раси. Звісно ж, як і напівкровок.
Гант намагався не думати про Брайс. Про те, що сталося у вестибюлі Коміціуму.
Фейська принцеса. Незаконнонароджена принцеса, якщо точніше, але тим не менш вона була єдиною донькою Короля Осені.