— Ми сподіваємося, що ви обговорите шляхи припинення цієї безглуздої війни. Губернаторка Сандріель є цінним свідком її руйнівної сили, — астері знову обвели залу неквапливим моторошним поглядом. І Гант зрозумів, що їхні очі зупинилися на ньому, коли пролунали слова: — Тут присутні й інші, хто також може надати свої свідчення.
Потрібно було надати лише одне свідчення: що люди — це дурні марнотрати, що війна — це їхня провина, їхня і тільки їхня і що її потрібно закінчити. За будь-яку ціну не допустити, щоб вона дійшла сюди. Ніхто не співчував людським повстанцям, ніхто і слухати не хотів про їхнє тяжке становище. Існував лише ванірський погляд на ситуацію — правильний погляд — і ніякого іншого.
Гант витримав мертвий погляд Ріґелуса, яким він дивився на нього з центрального екрана. Порив крижаного вітру пройняв його тіло — це Сандріель наказувала йому відвести очі. Гант не відвів. Він міг поклястися, що Голова Астері усміхнувся. Кров Ганта перетворилася на лід — не лише через вітер Сандріель — і він опустив погляд.
Ця імперія була побудована, щоб існувати вічно. За більш ніж п’ятнадцять тисяч років вона не пала. Ця війна не стане тим, що її зруйнує.
— Прощавайте, — хором промовили астері й знову злегка посміхнулися. Найгіршою була посмішка Ріґелуса, досі спрямована на Ганта. Потім екрани потемніли.
Усі присутні, включно з двома Губернаторами, шумно видихнули. Судячи зі звуку і смороду з дальнього кутка, когось нудило. І справді, перевертень-леопард вибіг у двері, затискаючи рота долонею.
Михей відкинувся на спинку крісла, втупившись у дерев’яний стіл перед собою. Якусь мить усі мовчали. Ніби всім потрібно було прийти до тями. Навіть Сандріель.
Потім Михей вирівнявся, шелеснувши крилами, і глибоким, ясним голосом проголосив:
— Тож я розпочинаю Вальбарський Саміт. Слава астері та зіркам, якими вони володіють.
Зала повторила ці слова, хоча й без ентузіазму. Ніби кожен з присутніх пам’ятав, що навіть з цієї землі по інший бік моря від Панґери, яка була так далеко від багнистих полів битв і сяйливого кришталевого палацу в місті семи пагорбів, навіть звідси неможливо було врятуватися.
74
Брайс намагалася не зациклюватися на тому, що Гант і весь світ дізналися про те, хто вона насправді. Добре, що преса про це не пронюхала, і на тому спасибі.
Наче звання незаконнонародженої принцеси щось означало. Наче воно говорило щось про неї як про особистість. Гант був шокований, дізнавшись про це, — власне, тому вона і не розповіла йому, передбачаючи його реакцію.
Вона розірвала чек від Джесіби, а разом з ним і багатовікові борги.
Однаково зараз усе це не мало значення. Бо Ганта не було поруч.
Вона знала, що він живий. Бачила у новинах сюжет про церемонію відкриття Саміту. Гант виглядав так само, як і до того, як усе полетіло шкереберть. Ще одна невелика розрада.
Вона майже не помічала появи інших гостей: Джесіби, Таріона, її батька і брата… Ні, вона не зводила очей з того місця у натовпі, де виднілися вже відрослі сірі крила.
Жалюгідна. Яка ж вона жалюгідна.
Вона б пішла на це. Радо помінялася би місцями з Гантом, навіть знаючи, що з нею зробить Сандріель. І Поллукс.
Можливо, вона справді ідіотка, як і казав Рунн. Наївна ідіотка.
Можливо, їй пощастило, що вона вийшла з вестибюля Коміціуму живою.
Можливо, напад кристалоса був розплатою за її косяки.
Останні кілька днів вона переглядала закони, шукаючи спосіб допомогти Ганту. Такого способу не було. Вона вже зробила дві єдині речі, які могли дати йому свободу: запропонувала викупити його і запропонувала замість нього себе.
Вона не вірила у ту маячню, яку він сказав їй наостанок. На його місці вона сказала б те саме. Поводилася би якомога паскудніше, якби це допомогло гарантувати його безпеку.
Зараз Брайс сиділа за столом у виставковій залі, втупившись поглядом у темний екран комп’ютера. Останні два дні у місті було тихо. Ніби увага всіх мешканців була прикута до Саміту, хоча на ньому були присутні всього кілька лідерів і мешканців Міста Півмісяця.
Брайс дивилася зведення новин лише для того, щоби знову побачити Ганта, — але марно.
Щоночі вона спала у його кімнаті. Вдягала одну з його футболок, розтягувалася на простирадлах, що досі пахли ним, і вдавала, що він лежить у темряві поруч із нею.
Три дні тому до галереї надійшов лист із зазначеною зворотною адресою Коміціуму. Серце шалено закалатало у грудях від думки про те, що він зміг передати повідомлення, коли вона розірвала конверт…