На стіл випав білий опал. І записка від Ісаї — доволі стримана, ніби він знав, що всю пошту переглядають:
«Наомі знайшла його на баржі. Подумав, що слід його тобі повернути».
А нижче, ніби пригадавши, дописав: «Він шкодує».
Вона тоді сунула опал у шухляду стола.
А зараз, зітхнувши, висунула шухляду і вдивилася у молочно-білий самоцвіт. Провела пальцем по його прохолодній поверхні.
— Аті виглядає нещасним, — зауважила Лехаба, зависнувши біля голови Брайс. Вона вказала на планшет на паузі з обличчям Ганта з церемонії відкриття, яку Брайс передивлялася вже втретє. — Як і ти, Бібі.
— Ну спасибі.
Біля ніг Брайс, позіхнувши, потягнувся Сирінкс, блиснувши вигнутими кігтями.
— То що ми тепер робитимемо?
Брайс насупилася.
— Ти про що?
Лехаба обхопила себе за плечі, продовжуючи ширяти у повітрі.
— Просто повернемося до нормального життя?
— Так.
Блискучі оченята спрайти подивилися на Брайс.
— А що таке взагалі нормальне життя?
— Як на мене — суцільна нудьга.
Лехаба злегка усміхнулася, зробившись ніжно-рожевою.
Брайс усміхнулася у відповідь.
— Ти добра подруга, Леле. Дуже добра, — вона знову зітхнула, від чого полум’я спрайти замерехтіло. — Вибач, якщо я іноді не була такою доброю подругою тобі.
Лехаба махнула рукою, зробившись багряною.
— Ми впораємося, Бібі, — спрайта сіла їй на плече, і Брайс, відчувши тепло на своїй шкірі, зрозуміла, наскільки вона була холодна. — Ти, я і Сирі. Разом ми все подолаємо.
Брайс виставила палець, і Лехаба обхопила його своїми крихітними вогняними ручками.
— Домовилися.
75
Рунн прогнозував, що Саміт буде напруженим, жорстоким і максимально небезпечним — коли щомиті чекаєш, що зараз комусь вирвуть горлянку. Як було на всіх попередніх зустрічах, на яких він бував.
Цього разу його єдиним ворогом, здавалося, була нудьга.
У Сандріель цілих дві години пішло на те, щоб передати наказ астері кожному Дому відправити більше військ. Сперечатися не було сенсу. Нічого не зміниться. Накази астері не обговорюються.
Розмова перейшла до нових торгівельних пропозицій. Обговорення все тривало і тривало по колу, що зрештою навіть Михей заплутався у тому, хто що зробив і хто що отримав, а Рунн замислився, чи не вигадали астері цей Саміт як якусь форму тортур.
Йому стало цікаво, скільки янголів Астерійської Гвардії дрімали під своїми масками. Він помітив, як кілька дрібних представників різних делегацій клювали носом. Але Аталар був насторожі — здавалося, асасин не пропускав ні хвилини обговорення. Слухав. Спостерігав.
Можливо, саме цього і хотіли Губернатори: щоб усі, страшенно знудившись і відчайдушно прагнучи закінчити цю зустріч, зрештою пристали на невигідні їм умови.
Утім, усе одно було кілька незгодних. Батько Рунна, русалковий народ і відьми.
Особливо одна відьма.
Королева Гіпаксія говорила небагато, але Рунн помітив, що вона теж уважно прислухалася до кожного слова, а її яскраві карі очі були сповнені розсудливої обачності, попри її юний вік.
Рунн був шокований, коли побачив її в перший день Саміту — це знайоме обличчя у цій обстановці, у короні та королівській одежі. Коли зрозумів, що вже тижнями, навіть не підозрюючи, спілкувався зі своєю потенційною нареченою.
Того ж дня, коли вони зайшли до обідньої зали, він прослизнув між двома відьмами її ковену і, наче якийсь придурок, спитав:
— Чому ти нічого не сказала? Про те, хто ти насправді?
Гіпаксія тримала тацю з обідом з витонченістю, з якою могла би тримати скіпетр.
— Ти не питав.
— Якого Хела ти робила у тій клініці?
Вона опустила очі.
— Мої джерела повідомили, що у місті заворушилося зло. Я вирішила побачити все на власні очі — потайки.
Ось чому вона опинилася на місці вбивства охоронця храму, зрозумів він. І в парку, коли на Аталара та Брайс напав демон.
— Також мені хотілося дізнатися, як це: бути… звичайною. До всього цього, — вона вказала на свою корону.
— Ти знаєш, чого мій батько очікує від тебе? Від мене?
— У мене є підозри, — холодно промовила вона. — Але зараз я не розглядаю такі… зміни в моєму житті. Ні з ким, — вона кивнула Рунну і відійшла.
Ось так. Фейський принц зазнав цілковитого фіаско.
Сьогодні ж він принаймні намагався приділяти увагу обговоренням. І не дивитися на відьму, яка була абсолютно не зацікавлена у тому, щоб із ним одружуватися, — ну спасибі. Враховуючи її дар зцілення, чи могла вона відчути, що з ним щось не так, що означало би, що він останній з роду? Рунн не хотів цього дізнаватися, тож відкинув спогади про пророцтво Провидиці. Принаймні не лише він ігнорував Гіпаксію. Джесіба Роґа також ні слова їй не сказала.