Зрештою, все це не матиме ніякого значення. Сандріель і Михей отримають те, що хочуть.
І все залишиться без змін.
Ганту було так нудно, що він щиро думав, що його мозок витече з вух.
Але він намагався насолодитися цими останніми днями спокою і відносного комфорту, навіть попри присутність Поллукса, який стежив за всім з іншого кінця зали. Який чекав, коли зможе перестати прикидатися цивілізованим. Гант знав, що Поллукс відраховував години до тієї миті, коли його вже спустять з повідця на нього.
Тож щоразу, коли покидьок до нього посміхався, Гант вишкірювався у відповідь.
Принаймні його крила зажили. Він як міг перевіряв їх, розтягуючи і згинаючи. Якщо Сандріель дозволить йому піднятися у повітря, він знав, що вони витримають. Імовірно.
Стояти біля стіни і вслухатися у кожне сказане слово здавалося йому ще одним різновидом тортур, але Гант слухав. Уважно, навіть коли здавалося, що велика кількість присутніх бореться зі сном.
Він сподівався, що делегації, які продовжували опиратися — фейці, русалки, відьми — протримаються до кінця Саміту, перш ніж згадають, що контроль — це ілюзія, і що астері можуть просто видати указ щодо нових законів торгівлі. Так само, як вони зробили це у питанні війни.
Ще кілька днів — ось усе, чого він хотів. Так він собі і казав.
76
Останні три дні Брайс отаборилася у бібліотеці галереї, затримуючись допізна після закриття і повертаючись сюди на світанку. Проводити у квартирі багато часу не було сенсу, оскільки її холодильник був порожній, а Сирінкс завжди був поруч. Брайс подумала, що з таким же успіхом могла би пожити в офісі, доки її домівка не перестане здаватися їй порожньою оболонкою.
Джесіба, зайнята Самітом, не переглядала записи з камер галереї. Не бачила контейнерів з-під їжі навинос, якими були захаращені всі поверхні бібліотеки, мініхолодильника, забитого здебільшого сиром, чи того факту, що Брайс почала ходити на роботу в спортивному одязі. Чи що вона почала митися у душовій у задній частині бібліотеки. Чи що скасувала всі зустрічі з клієнтами. І що дістала з сейфа у кабінеті Джесіби новий архезійський амулет — останній на їхній території. Один з п’яти, що залишилися у всьому світі.
Утім, це було лише питанням часу, коли Джесіба нарешті знудиться й перегляне записи з дюжини бібліотечних камер і все побачить. Або зазирне у робочий календар і побачить усі перенесені зустрічі.
Брайс дізналася про дві нові вакансії і домовилася про співбесіди. Звісно, їй потрібно буде вигадати якийсь привід для Джесіби. Прийом у медвідьми, чищення зубів чи щось цілком нормальне, але необхідне. А якщо її візьмуть на якусь із цих робіт, то доведеться скласти план погашення боргу за Сирінкса — такий, що задовольнив би его Джесіби і стримав би її від обернення Брайс на якусь жахливу істоту лише через її бажання звільнитися.
Брайс зітхнула, провівши рукою по древньому фоліанту, напханому купою юридичних термінів, для розшифрування яких потрібен був відповідний диплом. Вона ніколи не бачила стільки мудрованих формулювань типу «внаслідок цього», «з цієї причини», «таким чином», «має включати в себе, але не обмежуватися». Але продовжувала шукати.
Як і Лехаба.
— Як щодо цього, Бібі? — спрайта спалахнула, вказуючи на сторінку, яку вона читала. — Тут написано: «Вирок злочинцю може бути замінений на службу, якщо…»
— Ми бачили це два дні тому, — відповіла Брайс. — Це повертає нас назад до рабства.
У бібліотеці почулося тихе шкрябання. Брайс із-під вій глянула на некка — обережно, щоб він не помітив її погляду.
Але некк усе одно вишкірився до неї. Ніби знав щось, чого не знала вона.
За мить вона дізналася чому.
— Тут є ще одна справа, — промовила Лехаба. — Людську жінку звільнили після…
Сирінкс загарчав. Не до резервуара. А до сходів, встелених зеленим килимом.
Почулись чиїсь неквапливі кроки. Брайс схопилася зі стільця і потягнулася до телефона.
А тоді з’явилися чоботи, темні джинси і…
Білосніжні крила. Нереально прекрасне обличчя.
Михей.
У її голові сталося коротке замикання, коли вона побачила, як він спускається до бібліотеки, оглядаючи полиці та сходи, що вели до латунних антресолей і ніш, резервуар з некком, який продовжував вишкірюватися, і люстру у вигляді сонця, що вибухає, високо під стелею.
Не можна, щоб він був тут. Щоб бачив ці книжки…
— Ваша Милосте, — пробелькотіла Брайс.