Хай просто покажеться — нехай навіть вона не зможе його вбити. Хай просто покажеться — тільки щоб ідентифікувати виродка, заради Даніки…
Брайс добігла до кінця провулка і звернула на пожвавлений Центральний Проспект — вулицю, повну квапливих перехожих і сигналів автівок. Вона перестрибувала через капоти, видираючись на дахи численних машин. Кожен її рух був плавний, наче один із її танцювальних па. Занурення, поворот, вигин — тіло її не підводило. Не підводило, поки вона, слідуючи за гнійним смородом створіння, бігла іншими провулками. Далі і далі.
Вони вже були майже біля річки. Повітря неподалік вибухнуло гарчанням і громовим ревом. Вони долинули із сусіднього провулка, чи радше з глухого кута між двома цегляними будівлями.
Брайс занесла ніжку стола, шкодуючи, що натомість не взяла меч Даніки, і замислившись, чи взагалі встигла подруга вийняти його з піхов…
Ні. Меч був у галереї. Даніка проігнорувала попередження Джесіби й залишила його у комірчині. Брайс кинулася за ріг.
Усюди кров. Скрізь.
А на півдорозі до глухого кута…. не ванір. Вона раніше таких не бачила.
Демон? Якась дика істота з гладкою, напівпрозорою сірою шкірою. Вона пересувалася на чотирьох довгих лапах, але віддалено нагадувала людиноподібну. І вона кимсь ласувала.
Малахимом.
Кров вкривала лице янгола, просотуючи його волосся і заливаючи набряклі, побиті риси обличчя. Його розкинуті білі крила були зламані, а богатирське тіло вигиналося дугою в агонії, поки його груди розривав звір, у пащі якого було повно кришталево-прозорих ікл, які з легкістю вгризалися у шкіру і кістки.
Брайс не думала, не відчувала.
Вона рухалася швидко, як тренував її Рендалл, і була нещадною, якою він навчив її бути.
Вона вдарила істоту по голові з такою силою, що затріщали і деревина, і череп тварюки.
Удар збив істоту з янгола і перекинув на землю. Її задні лапи заплуталися, а передні — руки — продерли лінії у бруківці.
У створіння не було очей. Тільки ніс — гладкі кістяні виступи над глибокими щілинами.
А кров, яка потекла з його скроні… була прозорою, не червоною.
Брайс важко дихала, малахим стогнав у безмовному благанні, поки створіння принюхувалося до неї.
Брайс відчайдушно кліпала, подумки вмовляючи світлошукач і корінь радості вийти з її кровообігу, а зображення перед очима перестати розмиватися…
Потвора стрибнула. Не до неї — до янгола. Просто до грудей і серця, до яких він намагався дістатися. Це була значно важливіша здобич.
Брайс рвонула вперед, знову замахнувшись ніжкою стола. Від удару по черепу їй боляче віддало в руку. Істота заревіла і сліпо кинулася на неї.
Брайс ухилилася, але гострі прозорі ікла розпороли їй стегно.
Вона закричала, втрачаючи рівновагу, і знову замахнулася, коли створіння стрибнуло знову, цього разу цілячись їй у горло.
Ніжка стола врізала по тих гострих зубах. Демон заверещав, так голосно, що ледь не луснули барабанні перетинки в її фейських вухах, і Брайс міцно заплющила очі, не наважуючись навіть глянути.
Почувся скрегіт кігтів, сичання, а тоді все затихло.
Розплющивши очі Брайс побачила, що потвора саме завертала за край цегляної будівлі, біля якої лежав малахим. Вона могла би простежити за ним, могла би тримати його у полі зору досить довго, поки не нагодяться Допоміжні сили чи 33-й Легіон…
Брайс наважилася зробити крок, коли янгол знову застогнав. Він тримався рукою за груди, слабко затискаючи рану. Не достатньо сильно, щоб зупинити кров, яка юшила після смертельного укусу. Навіть з його здатністю швидко відновлюватися, навіть якщо він уже здійснив Занурення, рани були настільки серйозні, що могли виявитися смертельними.
Істота зникла між будівлями на сусідній вулиці, і звідти почувся крик.
Уперед, уперед, уперед.
Обличчя янгола було таке побите, що радше нагадувало шматок набряклої плоті.
Ніжка стола плюхнулася у калюжі янгольської крові, коли Брайс кинулася до нього, закусивши губи, щоб не закричати від пекучого болю у своєму розпоротому стегні. Туди наче плеснули кислотою, що роз’їдала її шкіру і кістки.
Свідомість Брайс охопила нестерпна, непроглядна темрява, оповиваючи її густим мороком.
Але вона притисла долоню до рани на грудях янгола, намагаючись абстрагуватися від мокрої розірваної плоті й понівечених кісток його розтятих грудей. Істота прогризала шлях до його серця…
— Телефон, — видихнула вона. — У вас є телефон?