Некк знав, що вона прийде по Сирінкса. Він упродовж кількох тижнів спостерігав за нею в бібліотеці.
Але годівниця вже винирнула на поверхню, і Брайс разом з нею. Хапаючи ротом солодке, рятівне повітря, вона перекинула Сирінкса через край і задихано сказала Лехабі:
— Масаж серця…
Кігтисті руки схопили її за щиколотки і, розсікаючи шкіру, різко потягнули назад. Брайс вдарилася чолом об металевий край платформи, і її знову поглинула холодна вода.
Ганту перехопило подих, коли некк із такою силою вдарив Брайс об скляну стіну акваріума, що та тріснула.
Цей удар вирвав її зі ступору — саме тоді, коли некк потягнувся зубастою пащею до її обличчя.
Брайс ухилилася вліво, але його кігті впиналися їй у плечі, роздираючи шкіру. Вона потягнулася до ножа, примотаного до стегна…
Некк вихопив ніж з її рук і пожбурив його у темну воду.
Ось і все. Ось так вона і помре. Не від рук Михея, не від синту в її тілі, а від того, що некк розірве її на шматки.
Гант нічого не міг зробити, нічого не міг вдіяти і безпорадно дивився, як тварюка знову потягнулася до її обличчя…
Брайс знов ухилилася. І завдала некку удару, але не прихованою зброєю, а інакше.
Вона вдарила правою рукою некка у живіт — і схопилася за майже невидиму складку під черевом тварюки. Усе сталося так швидко, що Гант не зрозумів, що вона робить. Доки вона не крутнула зап’ястком і некк не зігнувся дугою від болю.
Бульбашки повітря вилітали з рота Брайс, а вона все сильніше викручувала яйця некка…
Усі чоловіки у конференц-залі здригнулися.
Некк відпустив її і впав на дно. Це була сприятлива мить для Брайс. Вона повернулася до тріснутої стіни резервуара, вперлася ногами і відштовхнулася.
Сила поштовху спрямувала її вгору крізь товщу води. Слідом за нею тягнулася цівка крові, хоча синт зцідив рану і не дав їй знепритомніти від удару об скло.
У воду знов опустилася платформа — це зробила Лехаба. Останній шанс на порятунок. Брайс дельфіном попливла до неї, виставивши перед собою руки. З кожним її хвилеподібним рухом кривавий слід, що тягнувся за нею, ставав інтенсивнішим.
На каменистому дні акваріума некк оговтався — і тепер вищирявся до своєї жертви, що стікала кров’ю. Його молочно-білі очі блищали розплавленою люттю.
— Пливи, Брайс, — прогарчав Таріон. — Не озирайся.
Платформа опустилася на максимум. Брайс пливла, зціпивши зуби, борючись з інстинктивним бажанням вдихнути.
— Давай, — змолився Гант. — Ти зможеш.
Пальці Брайс зімкнулися на днищі платформи. Потім обхопили її край. З глибини виринув некк, і його жахливе обличчя палало люттю і смертю.
— Не зупиняйся, Брайс, — застережливо промовила Ф’юрі Акстар до екрана.
Брайс не зупинялася. Переставляючи руки, вона видиралася по ланцюгу нагору, долаючи лічені метри, які лишалися до поверхні.
Три метри. Некк досяг днища платформи.
Два метри. Некк рвонув по ланцюгу вгору, наступаючи Брайс на п’яти.
Брайс виринула на поверхню, жадібно хапаючи ротом повітря і хапаючись за решітку, намагаючись підтягнутися…
Над водою з’явилися її груди. Потім живіт. Ноги.
З води вискочили руки некка, які намагалися її схопити.
Але Брайс уже була поза межами його досяжності. Вона важко дихала, потоки води стікали з неї у збурену поверхню під решіткою. Від рани на голові не лишилося й сліду.
Некк, не витримавши контакту з повітрям, опустився під воду. В той самий час платформа піднялася і щільно закрила доступ до води в акваріумі.
— Хай йому Хел, — прошепотіла Ф’юрі, потерши тремтливими руками обличчя. — Хай йому Хел.
Брайс кинулася до непритомного Сирінкса і спитала Лехабу: — Є зміни?
— Ні, він…
Брайс почала робити химері закритий масаж серця, натискаючи двома пальцями на мокру грудну клітку Сирінкса. Вона закрила його щелепи і вдмухнула повітря в його ніздрі. Потім ще раз. І ще раз.
Вона мовчала. Не благала нікого з богів, намагаючись його реанімувати.
На відео, яке транслювала камера, встановлена на протилежному боці бібліотеки, двері душової шипіли, опираючись спробам Михея вийти. Брайс мала забиратися звідти. Треба було тікати зараз, інакше вона перетвориться на купу кісток…
Але Брайс лишалася. Продовжувала боротися за життя химери.
— Чи можна звернутися до неї по аудіозв'язку? — спитав Рунн Деклана і Джесібу. — Можна зв’язати нас з нею? — Він вказав на екран. — Треба сказати їй, щоб негайно звідти забиралася.
Джесіба, обличчя якої було мертвотно-бліде, тихо відповіла: