— Зв’язок на камерах односторонній.
Брайс продовжувала масаж серця. Вода крапала з її мокрого волосся, а її шкіра у світлі акваріума була синюшного кольору, ніби вона сама була живим мерцем. А на спині, перекритій лише спортивним чорним ліфчиком, виднілися завитки татуювання — Ріг.
Навіть якщо вона вибереться з галереї, навіть якщо їй якось вдасться пережити вплив синту, Михей…
Сирінкс здригнувся, вивергнувши воду з легень. Брайс схлипнула, але перевернула химеру, даючи прокашлятися. Сирінкс тремтів і вивергав воду, жадібно хапаючи повітря.
Лехаба притягла на сходи футболку, яку дістала з шухляди стола, і простягнула її Брайс. Брайс перевдягнулася і, взявши все ще слабкого Сирінкса на руки, спробувала підвестися.
Вона застогнала від болю, ледь не впустивши Сирінкса, а з її ноги в акваріум хлинула кров.
Гант був настільки зосередженій на її рані на голові, що не помітив, як некк розсік їй литку — рана, що виднілася під легінсами, досі не затягнулася. Зцілення досі тривало. Напевно, некк ввігнав свої пазурі аж до кістки, якщо рана була настільки серйозною, що синт досі її не загоїв.
— Треба тікати. Негайно. Поки він не звільнився, — сказала Брайс і, не чекаючи відповіді Лехаби, підвелася на ноги з Сирінксом на руках.
Вона кульгала — і сильно. Але все ж дуже, дуже повільно рушила до сходів резервуара.
Двері душової знову нагрілися, метал розпікся до червоного жару — Михей намагався розплавити їх і вибратися.
Зціпивши зуби, Брайс важко дихала, з кожним кроком роблячи контрольовані вдихи й видихи. Намагаючись упоратися з болем, який синт іще не втамував. Намагаючись із понівеченою ногою тягнути тринадцятикілограмову химеру вниз східцями.
Двері душової пульсували світлом, зі щілин вилітали іскри. Брайс спустилася до бібліотеки. Припавши на ногу, вона зробила крок до сходів, що вели нагору до виставкової зали, і застогнала.
— Облиш його, — загарчав Король Осені. — Облиш химеру.
Перш ніж Брайс зробила наступний крок, Гант знав, що вона не облишить Сирінкса. Що вона радше дозволить Архангелу здерти з себе шкіру, ніж залишить Сирінкса.
І він бачив, що Лехаба теж це розуміла.
Зі щілин дверей душової бібліотеки летіли іскри. Брайс пройшла третину сходів, що вели нагору, коли зрозуміла, що Лехаби поруч немає.
Вона зупинилася, задихаючись від болю в литці, яку не міг притупити навіть синт, і озирнулася до підніжжя бібліотечних сходів.
— Лехабо, забудь про книжки, — благально промовила вона.
Якщо вони виживуть, вона вб’є Джесібу хоча б за те, що вона змусила спрайту вагатися. Вб’є…
Але Лехаба не поворухнулася.
— Лехабо, — сказала Брайс, і її ім’я прозвучало як наказ.
— Ти не встигнеш, Бібі, — тихо й сумно промовила Лехаба.
Брайс піднялася ще на одну сходинку, і в нозі немилосердно запекло. З кожним рухом біль ятрив рану, ведучи важку боротьбу з синтом, який намагався її загоїти. Перш ніж позбавити її глузду. Брайс проковтнула крик і сказала:
— Ми маємо спробувати.
— Не ми, — прошепотіла Лехаба. — Ти.
Брайс зблідла мов смерть.
— Ти не можеш, — з надривом промовила вона.
— Можу, — сказала Лехаба. — Чари довго його не втримають. Дозволь мені виграти для тебе час.
Брайс продовжувала просуватися сходами, зціпивши зуби.
— Ми щось придумаємо. Ми виберемося разом…
— Ні.
Брайс знову озирнулася і побачила, що Лехаба тихо усміхається, продовжуючи стояти біля підніжжя сходів.
— Дозволь мені зробити це для тебе, Бібі. Для тебе і для Сирінкса.
З грудей Брайс вирвався схлип:
— Лехабо, ти вільна, — слова розходилися бібліотекою разом з риданнями Брайс. — На минулому тижні я викупила тебе у Джесіби. Усі документи у моєму столі. Я хотіла влаштувати свято з цього приводу — зробити тобі сюрприз, — металеві двері душової почали викривлятися і вигинатися. — Я викупила тебе і тепер я звільняю тебе, Лехабо, — схлипнула Брайс.
— Я знаю, — відповіла Лехаба, продовжуючи усміхатися. — Я зазирнула до твоєї шухляди.
І незважаючи на монстра, який намагався вирватися з-за дверей, Брайс здавлено хихотнула. А потім змолилася:
— Ти вільна особистість — ти не повинна цього робити. Ти вільна, Лехабо.
Утім, Лехаба лишалася на місці.
— Тоді нехай світ знає, що першим, що я зробила, будучи вільною, — це допомогла своїм друзям.
Сирінкс на руках Брайс поворухнувся, і тихо й жалібно проскиглив. Брайс здалося, що так само жалісно стогнала її душа, і вона прошепотіла, не в змозі витримати цей вибір, цю мить:
— Я люблю тебе, Лехабо.