— Я змушу їх притримати двері, — з надривом промовила Юніпер. — Але Брайс, це… — Зв’язок обірвався — мабуть, Юніпер відійшла далі в укриття, і Брайс глянула на північ, у бік театрів. Усього за кілька кварталів від Брами Серця. — …і безлад… — Знову перешкоди на лінії. —…безпеці?
— Я у безпеці, — збрехала Брайс. — Будь в укритті. І тримай двері відчиненими скільки зможеш.
Але Юніпер, мила, рішуча і смілива Юніпер, не зможе заспокоїти натовп у паніці. Особливо тих ошатно виряджених гордіїв, які були переконані у своєму праві жити за рахунок усіх інших.
Голос фавни знову перервали перешкоди, тож Брайс лише сказала:
— Я люблю тебе, Юніпер.
І натиснула «відбій».
Вона швидко настрочила повідомлення Джесібі про те, що у місті буквально розкрився Хел, і не отримавши миттєвої відповіді, додала, що вирушає туди. Тому що хтось мав це зробити.
З Річкової Брами біля Місячного Лісу в небо злетіли демони. Брайс лишалося лише молитися, щоб Лігво вже закрило свої входи і виходи. Але Лігво охороняли десятки вартових і могутні чари. Деякі частини міста взагалі не мали ніякого захисту.
Цього було достатньо, щоб вона побігла сходами, що вели з даху будівлі, вниз.
У хаос вулиць міста.
— Демони вилітають з усіх Брам, — доповів Деклан, перегукуючи гучний шум лідерів різних делегацій і їхніх команд, які кричали щось у свої телефони.
Арки Брам були затягнуті чорною порожнечею, немов у них прочинилися невидимі двері.
На екранах було видно лише шість Брам, оскільки Кістяний Квартал камери не мав, але Деклан сказав, що можна сміливо припустити, що Брама Мертвих на тому боці Істрос містила таку ж темну порожнечу. Джесіба Роґа навіть не намагалася зв’язатися з Підземним Королем, але не відривала погляду від екранів. Її обличчя було мертвотно-бліде.
Гант, дивлячись з-за плеча Деклана, подумав, що це було неважливо, оскільки мешканці Кістяного Кварталу вже були мертві.
Лунали телефонні дзвінки — багато з них лишалися без відповіді. Сабіна віддавала накази Амелі, обидві вовчиці притискали телефони до вух, намагаючись зв’язатися з Лідерами міських зграй.
На кожний екран у центрі конференц-зали камери з усіх кінців Міста Півмісяця транслювали справжні жахіття. Гант не знав, куди дивитися. Кожне нове зображення було кошмарніше за попереднє.
Демони, яких він упізнав з жахливою ясністю, — гірші з найгірших — ринули у місто, вилітаючи з Брам. Демони, яких навіть йому було важко вбити. У мешканців Місяцеграда не було жодного шансу.
Це були не вишукані, розумні демони, як-от Аїдас. Ні, це була справжня негідь. Чудовиська Безодні. Дикі пси, які прагнули легкої здобичі.
У П’яти Трояндах уже засяяли райдужні бульбашки захисних чарів вілл, відгороджуючись від бідняків чи тих, кому не пощастило опинитися на вулиці. Саме сюди, під броньовані стіни найбагатших громадян міста, було наказано вирушити Допоміжним силам. Захищати тих, хто вже був у безпеці.
— Скажи своїм зграям, що є беззахисні будинки, де вони більше потрібні… — гаркнув Гант до Сабіни.
— Існують протоколи, — прогарчала у відповідь Сабіна. Амелі Рейвенскрофт принаймні вистачило совісті почервоніти від сорому й опустити голову. Але вона не наважувалася перебивати Сабіну.
— До біса протоколи, — заричав Гант і вказав на екрани. — У цих придурків є і захисні чари, і укриття на своїх віллах. А в людей на вулиці немає нічого.
Сабіна проігнорувала його слова. Але Рунн звернувся до батька:
— Відклич наші сили з П’яти Троянд. Відправ їх туди, де вони потрібні.
Король Осені поворушив щелепами, але сказав:
— Протоколи існують не просто так. Ми не залишимо їх на поталу хаосу.
— Ви двоє знущаєтесь чи що? — вимогливо спитав їх Гант.
Передвечірнє сонце потроху хилилося до обрію. Гант не хотів думати про те, наскільки ситуація погіршиться, коли настане ніч.
— Мені плювати, що вони не хочуть! — кричав Таріон у свій телефон. — Накажи їм вирушати на берег, — пауза. — Тоді скажи, нехай забирають усіх, кого зможуть, під воду!
На іншому боці кімнати Ісая теж говорив по телефону.
— Ні, Наомі, те викривлення часу не було хибною дією якогось заклинання. Так, через це відкрилися Брами. Ні, веди 33-й на Стару Площу. Негайно веди їх на Стару Площу. Мені байдуже, якщо їх усіх там пошматують… — Ісая опустив телефон і кліпаючи глянув на екран.