— Брайс, це справжня бійня, — сказав він у динамік. — Сховайся у тому укритті, поки вони усі не закрилися…
Знову пророкотіла гвинтівка, і черговий демон упав на землю. Але з Брам продовжувала вилітати сила-силенна тварюк, які забарвлювали кров’ю вулиці міста так само, як вечірня заграва зараз забарвлювала небо.
Брайс сховалася за сміттєвим контейнером і продовжувала відстрілюватися. Потім перезарядила гвинтівку.
— Для Асфоделевих Луків немає резервної групи, — сказала Сабіна. — Усі зграї розміщені…
— Тут же діти! — перервавши її, скрикнула Брайс. — Тут немовлята!
У залі запала тиша. Глибокий жах розтікався по венам Ганта, наче чорнило у воді.
А потім у динаміках почувся задиханий чоловічий голос:
— Я йду, Брайс.
Брайс наморщила скривавленого лоба і прошепотіла:
— Ітане?
Сабіна загарчала:
— Голстроме, чорт забирай, не смій покидати позицію…
Але Ітан знову промовив, цього разу рішучіше:
— Я йду, Брайс. Зачекай, — пауза, а тоді він додав: — Ми всі йдемо.
У Ганта підкосилися ноги, коли Сабіна заволала на Ітана:
— Ти відмовляєшся виконувати прямий наказ своєї…
Ітан розірвав з нею зв’язок. І всі вовки під його командуванням також відключилися.
Вовки могли дістатися до Асфоделевих Луків за три хвилини.
Три хвилини крізь Хел, різанину і смерть. Три хвилини відчайдушного бігу на межі можливостей, щоб врятувати найбеззахисніших.
Людських дітей.
До них приєдналися шакали. Койоти. Дикі та звичайні собаки. Гієни і динго. Лисиці. Бо такими вони були — завжди: захисниками тих, хто не міг себе захистити. Захисниками слабих і маленьких.
Ця істина була викарбувана у душі кожного представника родини псових — чи то перевертня, чи звичайної тварини.
Ітан Голстром помчав до Асфоделевих Луків, відчуваючи тягар тієї історії, яка обпікала йому серце. Він молився, щоб не спізнитися.
85
Брайс розуміла, що те, що вона досі лишалася жива, було можливе лише завдяки чистому везінню. Й адреналіну, який допомагав їй так чітко й спокійно зосереджуватися на своїх цілях.
Але з кожним пройденим нею кварталом сонце сідало все нижче, і її ноги ставали повільніші. Як і її реакція. Руки боліли, наливаючись свинцем. Кожне натискання на спусковий гачок вимагало більше зусиль.
Усе, що було їй потрібно, — ще трохи часу. Ще трохи часу, доки вона не впевниться, що всі в Асфоделевих Луках сховалися в укриттях, поки ті не зачинилися. А до цього моменту лишалося недовго.
Укриття нижче кварталом лишалося відчинене, фігури перед ним тримали стрій, поки всередину забігали людські родини. За кілька кварталів на північ була Брама Смертних — досі відкрита у Хел.
Тож Брайс зупинилася на перехресті, сховала меч Даніки у піхви і знову приставила до плеча гвинтівку Ганта. У неї лишилося шість набоїв.
Ітан скоро прийде. Він міг з’явитися будь-якої миті.
З-за рогу вискочив демон, його кігтисті пальці лишали на бруківці глибокі сліди. Брайс вистрелила, і віддача вдарила їй у плече. Демон ще падав, котячись по землі, коли вона перевела гвинтівку вбік і знову вистрелила. Ще один демон завалився на землю.
Лишилося чотири кулі.
За її спиною лунали накази людей:
— Швидше! В укриття! Кидай сумку і біжи!
Брайс вистрелила у демона, який летів через перехрестя просто до укриття. Тварюка впала метрів за шість від входу. Люди його добили.
За відчиненими дверима укриття кричали діти, плакали немовлята.
Брайс знову вистрелила. Ще раз. І ще.
З-за рогу вивернув ще один демон і помчав на неї. Клацнув курок.
Усе. Кінець. Патрони скінчилися.
Демон стрибнув, широко розкривши щелепи й оголивши два ряди гострих, мов кинджали, зубів. Цілячись їй у горло. Брайс ледве встигла підняти гвинтівку і ввігнати її у зяючу пащу. Метал і дерево застогнали, і від удару світ навколо похилився.
Брайс із демоном завалилися на бруківку, і її кістки заскреготіли від болю. Демон стиснув щелепи. І перекусив гвинтівку навпіл.
Брайс вдалося вилізти з-під демона й відповзти, поки тварюка випльовувала уламки гвинтівки. А тоді демон рушив до неї. З його пащі на закривавлену бруківку текла слина. Здавалося, він насолоджувався кожним кроком.
Меч у піхвах на її спині, був притиснутий до землі її вагою, тож Брайс потягнулася до ножа на стегні. Ніби він міг щось зробити, ніби міг зупинити демона…
Тварюка присіла навпочіпки, готуючись до стрибка.