Вона закусила тремтливу губу.
— Портал досі відкритий…
— Біжи до своєї квартири і лишайся там, доки не прийде допомога.
Після його наказу панічний жах на її обличчі перетворився на спокійний вираз. Зосереджений. Це було добре.
— Ганте, мені потрібно, щоб ти подзвонив моїй мамі.
— Не починай оцих прощань…
— Я хочу, щоб ти подзвонив моїй мамі, — тихо промовила вона. — Щоб передав їй, що я її люблю і що я стала тією, ким я є, лише завдяки їй. Завдяки її силі, мужності й любові. І що я прошу вибачення за все, що їй довелося пережити через мене.
— Припини…
— Передай моєму татові… — прошепотіла вона, і Король Осені, напружившись, озирнувся до Ганта. — Передай Рендаллу, — уточнила вона, — що я страшенно пишаюся тим, що можу називати його своїм батьком. Що для мене завжди існував тільки він.
Гант міг поклястися, що на обличчі Короля Осені промайнуло щось схоже на сором.
— Брайс, тобі потрібно негайно бігти до безпечнішого місця, — благально промовив Гант.
Вона не поворухнулася.
— Передай Ф’юрі, що я шкодую, що збрехала їй. Що зрештою я сказала би їй правду.
По обличчю найманки, яка сиділа на протилежному боці зали, текли сльози.
— Передай Юніпер… — Голос Брайс надірвався. — Скажи, що я їй вдячна — за ту ніч на даху, — вона проковтнула схлип. — Передай їй, що тепер я розумію, чому вона завадила мені стрибнути. Інакше я би не опинилася тут сьогодні — не змогла би допомогти.
Серце Ганта тріснуло від розпачу. Він не знав, навіть не здогадувався про такі жахливі події у її минулому…
Судячи зі спустошеного виразу на обличчі Рунна, її брат теж про це не знав.
— Перекажи Рунну, що я йому прощаю, — промовила Брайс, знову затремтівши. По обличчю принца покотилися сльози. — Я давно йому простила, — продовжила Брайс. — Просто не знала, як йому про це сказати. Передай йому, що мені шкода, що я приховала правду, і я зробила це лише тому, що люблю його і не хочу нічого у нього забирати. З нас двох він завжди буде найкращим.
Болісний вираз на обличчі принца змінився збентеженим.
Але Гант більше не витримував. Не витримував більше ні слова прощання.
— Брайс, прошу…
— Ганте, — здавалося, наче весь світ завмер. — Я чекала на тебе.
— Брайс, крихітко, просто повертайся додому. Дай мені годину, і…
— Ні, — прошепотіла вона, заплющивши очі, і приклала руку до грудей. Над серцем. — Я чекала на тебе — тут.
Тепер і Гант не зміг стримати сліз.
— Я теж чекав на тебе.
Вона усміхнулася, хоча знову схлипнула.
— Прошу, — змолився Гант. — Прошу тебе, Брайс. Ти маєш негайно забиратися звідти. Поки не почалася друга хвиля.
Вона розплющила очі й звелася на ноги. Місто вкрила ніч. Розвернувшись до Брами, до якої лишалося пів кварталу, Брайс сказала:
— Я прощаю тебе — за ту аферу з синтом. Прощаю за все. Зараз усе це не має значення. Більше ні.
Вона натиснула «відбій» і притулила меч Даніки до стіни ніші.
А потім акуратно поклала телефон на землю поруч.
Гант схопився зі свого місця.
— БРАЙС!..
Вона побігла до Брами.
87
— Нi, — знову і знову повторював Рунн. — Ні, ні…
Але Гант нічого не чув. Нічого не відчував. Тієї миті, коли вона поклала слухавку, всередині нього усе вмерло.
Брайс перестрибнула огорожу навколо Брами і зупинилася перед високою аркою. Перед жахливою чорною порожнечею у її центрі.
Навколо Брайс засяяло слабке біле світло.
— Що це? — прошепотіла Ф’юрі.
Сяйво мерехтіло, стаючи все яскравішим у темряві ночі.
Але його вже було достатньо, щоб освітити її тендітні руки, в яких вона тримала іскристе, пульсівне світло, склавши долоні пригорщею перед грудьми.
Світло линуло з її грудей — струменіло зсередини, наче воно весь цей час жило у ній. Очі Брайс були заплющені, обличчя спокійне.
Її червоне волосся розвіювалося над головою. Навколо у повітрі плавали дрібні уламки і пил, що піднялися з землі. Ніби гравітація перестала існувати.
Світло, яке тримала Брайс, стало таке яскраве, що перетворило решту світу на сірі й чорні тіні. Вона повільно підняла повіки, й бурштинові очі палали, наче перші чисті промені світанку. На її губах з’явилася м’яка, таємнича усмішка.
Брайс підвела погляд на Браму, що височіла над нею. Світло у її долонях зростало.
Рунн упав на коліна.
— Я — Брайс Квінлан, — промовила вона до Брами, до порожнечі й до всього Хела за нею. Її голос був спокійний — розважливий і усміхнений. — Спадкоємиця Зоренароджених фейрі.