Але ж це її пальці лежали скручені на уламках. Це її груди немов пилою розрізало з кожним подихом.
Ракети спустошили площу, місто перетворилося на тлійні руїни, але Брама Серця вистояла. Утім, її світло згасло, і кварц знову зробився прозорим, мов крига. Навколо палали пожежі, і в їхньому світлі мерехтіли обриси руїн.
З неба сипалися грудки попелу впереміш із жаринами.
У вухах Брайс шуміло, але не так сильно, як після першого вибуху.
Це було неможливо. Вона помітила мерехтливу золоту сірчисту ракету, яка пролітала повз, і зрозуміла, що вона вдарить за кілька кварталів звідси і що смерть скоро її знайде. Мабуть, її якось захистила Брама.
Брайс зі стогоном стала навколішки. Принаймні обстріл припинився. Вціліло лише кілька будівель. Кругом горіли каркаси автівок. У небо здіймався стовп їдкого диму, закриваючи перші вечірні зірки.
А ще… а ще у тінях ворушилися демони. Жовч обпалила горло Брайс. Треба вставати. Треба тікати, поки вони були без тями.
Ноги її не слухалися. Вона поворушила пальцями у кросівках, переконуючись, що вони працюють, але… вона не могла підвестися з землі. Її тіло відмовлялося коритися.
На розірване коліно її легінсів приземлився клаптик попелу.
У Брайс затрусилися руки. Це був не попіл.
Це було сіре перо.
Брайс повернулася, озираючись назад. З голови щезли всі думки. З горла вирвався крик, підіймаючись з таких глибин її душі, що їй здалося, наче це був звук, з яким світ навколо розривався на шматки.
На землі лежав розпластаний Гант. Його спина була закривавленою обпаленою масою, а його ноги…
Від них лишилися самі клапті. Від правої руки теж — на її місці тротуар був залитий кров’ю. А на спині, там, де були крила…
Була зяюча кривава діра.
Брайс інстинктивно поповзла до нього, перелізаючи через бетон, метал і кров.
Він захистив її від вибухової хвилі. Він якось урятувався від Сандріель і прилетів сюди. Щоб урятувати її.
— Будьласка-будьласка-будьласка-будьласка…
Вона перевернула його, шукаючи хоч якісь ознаки життя і дихання…
Його рот смикнувся. Зовсім трохи.
Ридаючи, Брайс поклала його голову собі на коліна.
— Допоможіть! — гукнула вона. У відповідь з темряви, облизуваної полум’ям, почулися лише потойбічні звуки. — Допоможіть! — знову скрикнула вона, але її голос був такий хриплий, що ледве досяг кінця площі.
Рендалл розповідав їй про жахливу силу сірчистих ракет Астерійської Гвардії. Про те, як заклинання, вплетені у концентровану янгольську магію, настільки вповільнювали зцілення ванірів, що ті спливали кров’ю. І вмирали.
Обличчя Ганта було настільки залите кров’ю, що Брайс навіть не бачила шкіри під нею. Лише слабке посмикування його кадика свідчило про те, що він досі був живий.
А рани, які мали б зцілюватися… вони густо сочилися кров’ю. Були розірвані артерії. Життєво важливі артерії…
— ДОПОМОЖІТЬ! — закричала вона.
Але ніхто не відповів.
Вибухом ракети збило гелікоптер.
Лише завдяки майстерності Ф’юрі вони залишилися живі, однак гелікоптер усе одно розбився. Двічі перекинувшись, він приземлився десь у Місячному Лісі.
З голови Таріона текла кров, Ф’юрі поранила ногу, у Флінна й Амелі були зламані кістки, а Рунн… Він навіть не думав про власні рани. Не тоді, коли у задимленому повітрі палаючої ночі почулося наближуване гарчання. Але обстріли припинилися — спасибі й за це. Він молився, щоб це затишшя тривало якомога довше, поки астерійські гвардійці накопичуватимуть заряд для нової атаки.
Силою волі Рунн змусив себе рухатися.
Вони втратили дві сумки зі зброєю, які відірвалися від ременів під час аварії. Флінн і Ф’юрі почали швидко діставати решту вогнепальної і холодної зброї, поки Рунн оцінював стан єдиного неушкодженого кулемета, що його він вирвав з підлоги гелікоптера.
З дивом неушкодженого радіоприймача затріскотів голос Гіпаксії:
— Ми спостерігаємо за Брамою Старої Площі.
Рунн завмер в очікуванні новин, не сміючи сподіватися.
Востаннє він бачив Аталара, коли той каменем летів до Брайс, паралельно з тим як астерійські гвардійці запустили сяйливі золоті ракети через стіни, наче якісь химерні феєрверки. А потім світ розколовся від вибухів, що струсили усе місто.
— Аталар мертвий, — похмуро оголосив Деклан. — Брайс жива.
Рунн подумки підніс молитву Хтоні, дякуючи їй за милосердя. Знову пауза.
— Поправка: Аталар живий, але ледве дихає. Його рани… Прокляття, — Деклан важко ковтнув. — Не думаю, що у нього є шанси вижити.