Ісая бачив це — багато разів, — коли Гант переможно повертався з полювань на демонів, на які його відряджали архангели, що в різні часи були при владі.
Гант злегка смикнув губами, ніби згадавши, коли він востаннє вбивав у такий спосіб, але опанував себе і схрестив свої дужі руки на грудях. Ісая не звернув уваги на жест домінування, що символізувала ця поза. У їхній команді з п’яти воїнів, які звалися тріарії та входили до найелітнішого підрозділу Імперського Легіону— маленької особистої ватаги Михея, — існувала певна ієрархія.
Хоча Михей і призначив Ісаю Командиром 33-го, він ніколи офіційно не оголошував його лідером. Але Ісая завжди вважав, що стоїть на найвищій сходинці й має негласний титул найкращого солдата серед тріаріїв, незважаючи на свій модний костюм і краватку.
А ось Гант… за ці два роки після його повернення з Панґери ніхто насправді не вирішив, яке місце займає він. Ісая також був не до кінця впевнений, чи хоче це знати.
Офіційна роль Ганта полягала у вистежуванні та знищенні демонів, які пролізали крізь тріщини у Північному Розломі або потрапляли у цей світ завдяки незаконним ритуалам, і ця роль чудово відповідала певному набору його вмінь. Самим лиш богам було відомо, скільки демонів він вистежив за ці століття, починаючи зі служби у тому найпершому панґерському підрозділі легіону, в якому вони були разом з Ісаєю — 17-му, — завданням якого було відправляти цих істот у потойбічний світ.
Але своє прізвисько він заслужив завдяки роботі, яку таємно виконував для архангелів — наразі для Михея. Гант підпорядковувався безпосередньо Михею, і решта янголів трималася від нього подалі.
— Наомі щойно арештувала Філіпа Бріґґса за підозрою у скоєнні масового вбивства, — сказав Ісая, згадавши капітана піхоти 33-го. — Сьогодні Бріґґс вийшов з в’язниці — і саме Даніка зі Зграєю Дияволів були тими, хто колись запроторили його туди. — Те, що ця честь не дісталася 33-му, безкінечно дратувало Ісаю. Принаймні сьогодні вночі його затримала Наомі. — Не розумію, як така людина, як Бріґґс, змогла викликати такого могутнього демона.
— Гадаю, невдовзі дізнаємося, — похмуро промовив Гант.
Так, чорт забирай, безумовно, дізнаються.
— Це ж яким треба бути бовдуром, щоб одразу після звільнення вчинити таку різанину.
Утім, лідер групи повстанців Кереса — відгалуження масштабнішого повстанського руху Офіон — не був бовдуром. Лише фанатиком, одержимим ідеєю розпочати конфлікт, аналогічний війні, що лютувала за морем.
— Або, можливо, Бріґґс діяв, керуючись єдиною можливістю на волі, яка у нього була, перш ніж ми знайшли би привід повернути його під варту, — заперечив Гант. — Він розумів, що його час обмежений, і хотів упевнитися, що матиме перевагу над ванірами.
Ісая похитав головою.
— Сам чорт ногу зломить.
Це ще м’яко кажучи.
Гант шумно видихнув.
— ЗМІ вже щось пронюхали?
— Ще ні, — відповів Ісая. — І кілька хвилин тому я отримав наказ тримати цю справу в таємниці — навіть якщо завтра про це торочитимуть в усіх ранкових новинах.
Очі Ганта спалахнули.
— Мені нікому розповідати.
Справді, Гант і поняття друзів — речі несумісні. Навіть серед тріаріїв, навіть пробувши тут два роки, Гант досі тримався осторонь, невтомно працюючи заради одного — свободи. Чи радше примарного шансу її отримати.
Ісая зітхнув.
— Коли прибуде Сабіна?
Гант глянув на екран свого телефона.
— Сабіна вже спускається і з’явиться просто… — Двері розчахнулися. Гант блиснув очима. — Зараз.
Сабіна виглядала ненабагато старшою за Брайс Квінлан. Вона мала тонкі риси обличчя і довге сріблясто-світле волосся, але в її блакитних очах була лише безсмертна лють.
— Де ця курва-напівкровка?.. — ледь стримуючись почала вона й одразу помітила Брайс у вікні. — Я її зараз задушу…
Ісая розправив біле крило, перегороджуючи Першій Претендентці шлях назад до дверей і до кімнати для допитів за кілька кроків ліворуч від них.
Гант зайняв невимушено позу по інший бік від Сабіни. На кісточках його пальців грали блискавки.
Слабка демонстрація сили, свідком якої не раз був Ісая: Гант обрушував на ворогів блискавки, здатні зруйнувати будинки.
І у звичайних янголів, і в архангелів сила завжди була таким собі різновидом природних стихій: дощем, бурею, іноді торнадо — сам Ісая міг прикликати вітер, здатний стримувати ворожі атаки, але ніхто за пам’яті тих, що живуть нині, не мав такої сили, як у Ганта, — здатності підкорити блискавку своїй волі. Ніхто не вмів сягати глибин своєї сили, роблячи її справді руйнівною. Це було його спасіння і прокляття.