Брайс упала на каміння біля Брами. Деклану не потрібні були медичні монітори, щоб зрозуміти, що її серце зупинилося.
Її смертне тіло згасло.
Годинник на комп’ютері показував, що елевсінська система розпочала зворотний шестихвилинний відлік. Саме стільки часу було в неї на те, щоб здійснити Пошук і Підйом: дозволити своєму тлінному тілу вмерти, зіткнутися з тим, що лежить на глибині її душі, і швидко помчати назад до порога життя, наповнившись новою силою. І виринути безсмертною.
Коли Брайс почне Підйом, елевсінська система це зафіксує і відображатиме весь процес.
Король Осені хрипко промовив:
— Вона здійснила Занурення сама. Даніка Фендир мертва — вона не справжній Якір. Брайс не зможе повернутися до життя.
93
Це місце було колискою всього життя.
Під її ногами був твердий ґрунт, і вона відчувала над собою цілий світ, повний далеких мерехтливих вогнів. Але вона стояла на дні моря. Темної западини, яка прорізала шкіру землі.
Це не мало значення. Нічого зараз не мало значення. Не тоді, коли поруч із нею стояла Даніка. І обіймала її.
Брайс відсунулася, щоб подивитися на її гарне кутасте обличчя. На її світле волосся. Воно було таким же, з аметистовими, сапфіровими і рожевими пасмами. Брайс уже не пам’ятала в деталях риси обличчя Даніки, але… це точно була вона.
— Ти прийшла, — промовила Брайс.
Даніка лагідно усміхнулася.
— Ти просила про допомогу.
— Ти… ти жива? Я маю на увазі, там.
— Ні, — похитала головою Даніка. — Ні, Брайс. Те, що ти бачиш… — вона вказала на себе. На знайомі джинси й футболку з зображенням старого музичного гурту. — Це лише іскра, яка залишилася. Те, що спочиває там.
— Але це ти. Це ти.
— Так, — Даніка підвела погляд на темряву, що вирувала над ними, на океан угорі. — І в тебе не так багато часу, щоб здійснити Підйом, Брайс.
Брайс пирхнула.
— Я не робитиму Підйом.
Даніка кліпнула.
— Що ти кажеш?
Брайс відступила назад.
— Я не повертатимуся.
Тому що якщо їй не вдасться вибратися, її бездомна душа тут і залишиться. Тіло помре у верхньому світі, а душа, яку вона продала Підземному Королю, залишиться блукати цим місцем. Разом із Данікою.
Даніка схрестила руки на грудях.
— Чому?
Брайс несамовито закліпала очима.
— Тому що мені стало дуже важко. Без тебе. Мені дуже важко без тебе.
— Маячня, — гаркнула Даніка. — І ти просто від усього відмовишся? Брайс, я померла. Мене немає. І ти проміняєш усе своє життя на цю крихту, що лишилася від мене? — У її карамельних очах відбилося розчарування. — Подруга, яку я знала, такого б не зробила.
— Ми збиралися разом здійснити Занурення, — надірваним голосом промовила Брайс. — Ми збиралися разом проживати наші життя.
Обличчя Даніки пом’якшало.
— Знаю, Бі, — вона взяла її за руку. — Але не так сталося, як гадалося.
Брайс опустила голову, відчуваючи, що от-от розпадеться на частини.
— Я сумую за тобою. Кожної миті кожного дня.
— Знаю, — знову сказала Даніка і приклала долоню до серця. — І я це відчувала. Я це бачила.
— Чому ти збрехала — про Ріг?
— Я не збрехала, — просто відповіла Даніка. — Просто не сказала тобі.
— Ти збрехала про татуювання, — заперечила Брайс.
— Для твоєї ж безпеки, — сказала Даніка. — Так, для безпеки Рога теж, але здебільшого для того, щоб захистити тебе на випадок, якщо зі мною станеться найгірше.
— Що ж, з тобою і сталося найгірше, — промовила Брайс і одразу пошкодувала про сказане, побачивши, як Даніка здригнулася.
Але потім Даніка промовила:
— Ти пожертвувала своїм місцем у Кістяному Кварталі заради мене.
Брайс заплакала.
— Це було найменше, що я могла зробити.
На очах Даніки заблистіли сльози.
— Ти думала, що мені не вдасться дістатися на той берег? — Вона болісно вишкірилася. — Засранка.
Але Брайс тремтіла від ридань.
— Я не могла… Я не могла так ризикувати.
Даніка відкинула назад пасмо волосся Брайс.
Брайс хлюпнула носом і сказала:
— Я вбила Михея за те, що він зробив. З тобою. З Лехабою, — її серце завмерло. — Вона… Вона вже у Кістяному Кварталі?
— Не знаю. І так — я бачила, що відбувалося у галереї, — Даніка не стала вдаватися у подробиці. — Ми всі бачили.
Це слово зачепило Брайс. Ми.
Її губи затремтіли.
— Коннор з тобою?