— Так. І решта зграї теж. Вони виграли для мене час, відволікши Женців. Щоб я змогла дістатися Брами. Вони стримають їх, але ненадовго. Брайс, я не можу лишитися тут з тобою, — вона похитала головою. — Коннор хотів би для тебе більшого, — вона погладила великим пальцем Брайс по руці. — Він не хотів би, щоб ти припинила боротися.
Брайс витерла сльози з обличчя.
— Я не припинила. Дотепер я боролася. Але зараз я… Просто все так паскудно. І я так стомилася так почуватися. З мене досить.
— А як щодо янгола? — м’яко спитала Даніка.
Брайс різко підвела голову.
— А що з ним?
Даніка з розумінням усміхнулася.
— Якщо хочеш ігнорувати той факт, що в тебе є родина, яка любить тебе незважаючи ні на що, — гаразд. Але янгол лишається.
Брайс висмикнула руку з долоні Даніки.
— Ти справді намагаєшся переконати мене здійснити Підйом заради хлопця?
— Хіба Гант Аталар для тебе просто якийсь хлопець? — Усмішка Даніки полагіднішала. — І хіба це ознака слабкості — визнати те, що існує хтось — так уже сталося, чоловік, — заради кого варто повертатися? Той, кого я знаю, змусив тебе почуватися геть не паскудно.
Брайс схрестила руки на грудях.
— То й що.
— Він зцілився, Брайс, — сказала Даніка. — Ти зцілила його першосвітлом.
Брайс судомно видихнула. Вона зробила все це заради цієї відчайдушної надії.
Важко ковтнувши, вона опустила погляд на ґрунт, який був не землею, а самою основою її «Я», основою світу, і прошепотіла:
— Мені страшно.
Даніка знову схопила її за руку.
— У цьому й суть, Брайс. У тому, щоб жити. Жити, кохати, знаючи, що завтра все це може зникнути. Усвідомлення цього робить усе набагато ціннішим, — вона взяла обличчя Брайс у долоні й притислася лобом до її чола.
Брайс заплющила очі й вдихнула запах Даніки, який якимось дивом відчувався навіть у цій її подобі.
— Навряд чи мені вдасться піднятися.
Даніка відсторонилася, вдивляючись у неймовірну відстань над головою. А потім перевела погляд на дорогу, що простягалася перед ними. Злітна смуга. Її кінцем було вільне падіння у вічну темряву. У небуття. Але Даніка сказала:
— Просто спробуй, Брайс. Одна спроба. Я буду з тобою на кожному кроці Навіть якщо ти мене не бачитимеш. Я завжди буду з тобою.
Брайс не глянула на ту закоротку злітну смугу. На безкраїй океан, який відділяв її від життя. Вона лише запам’ятовувала риси обличчя Даніки, користуючись нагодою, яка їй випала.
— Я люблю тебе, Даніко, — прошепотіла вона.
Даніка важко ковтнула. А тоді цілком по-вовчому задерла голову, ніби до чогось прислухаючись.
— Брайс, тобі треба поспішати, — вона схопила її за руку і міцно стиснула. — Вирішувати потрібно зараз.
На таймері життя Брайс лишалося дві хвилини.
Її мертве тіло лежало розпластане на камінні біля Брами, сяйво якої слабнуло.
Деклан потер долонею груди. Він не наважувався дзвонити Рунну. Ще ні. Не міг змусити себе.
— Невже немає способу їй допомогти? — прошепотіла Гіпаксія до мовчазної зали. — Узагалі ніякого?
Ні. Останні чотири хвилини Деклан провів у всіх можливих відкритих і приватних базах даних, шукаючи диво. І нічого не знайшов.
— Окрім того, що у неї немає Якоря, — промовив Король Осені, — вона використала штучне джерело магічної сили, щоб досягти цього рівня. Її тіло біологічно не пристосоване до Підйому. Навіть зі справжнім Якорем вона не змогла би набрати достатньої швидкості для першого стрибка вгору.
Джесіба похмуро кивнула, погоджуючись із ним, але нічого не сказала.
Спогади Деклана про власне Занурення і Підйом були туманні й лячні. Він пірнув глибше, ніж очікував, але принаймні залишився у діапазоні своїх сил. І хоча його Якорем був Флінн, він страшенно перелякався, що не зможе повернутися.
Попри те що система фіксувала Даніку Фендир як слабкий проблиск енергії поруч із Брайс, вона не була провідною ниткою до життя. Даніка не була справжнім Якорем, бо не мала власного життя. Вона лише надала Брайс сміливості спробувати зробити Занурення самотужки.
— Я вивчав це питання, — продовжив Король Осені. — Я провів у пошуках не одне століття. За цей час тисячі людей намагалися вийти за межі власного рівня сили за допомогою штучних засобів. Жоден з них так і не повернувся до життя.
Лишилася одна хвилина, секунди на годиннику зворотного відліку тікали одна за одною.
Брайс досі не почала Підйом. Вона досі перебувала у Пошуку, зіткнувшись з тим, що таїлося глибоко всередині неї. Якби вона зробила спробу Підйому, таймер би зупинився, позначивши її входження у Проміжок — перехідне місце між смертю і життям. Але таймер продовжував відлік. Наближаючись до нуля.