Але їхнє остаточне прощання не зламало Брайс.
Вона заревіла — але її рев був не болісним, а викличним.
Брайс піднялася вище. Вона відчувала наближення поверхні. Тонкої завіси між цим місцем і життям. Її сила змінювалася, набуваючи різних форм і вмінь. Вона шугнула вгору, відштовхнувшись могутнім хвостом. Обернулася і піднялася ще вище, змахнувши широкими крилами. Вона була усім — і водночас собою.
А потім вона почула його. Його голос. Його зустрічний виклик.
Він був там. Чекав на неї.
Намагався запустити її серце. Вона була досить близько до завіси, щоб це побачити.
Навіть попри те, що вона лежала мертвою перед ним, він змушував її серце битися.
Брайс усміхнулася у Проміжку і зробила останній ривок до Ганта.
— Давай, — пробурмотів Гант, продовжуючи натискати на груди Брайс і рахуючи її подихи, щоб знову пустити розряд своєї блискавки.
Він не знав, скільки вона пробула в такому стані, але коли він прийшов до тями, цілий і неушкоджений, вона була мертва. Місто відновилося, наче ніколи й не було ні магічних ракет, ні демонів.
Він побачив сяйливу Браму, яскраве світло — першосвітло — і зрозумів, що таку силу міг згенерувати лише той, хто здійснював Занурення. А побачивши перед Брамою її бездиханне тіло, зрозумів, що вона якось знайшла спосіб здійснити Занурення, випустити цілюще першосвітло і, скориставшись Рогом, закрити портали у Хел в інших Брамах.
Тож він діяв інстинктивно. Робив те єдине, що спало йому на думку.
Він врятував її, а вона врятувала його, і він…
За мить його сила відчула наближення енергії Брайс. Упізнала її, ніби побачивши себе у дзеркалі.
Як їй вдалося зібрати стільки сили, як вдалося зробити Занурення самій… йому було байдуже. Він став Упалим, він вижив, пройшов крізь усі випробування, тортури і жахи — заради цієї миті. Щоб опинитися тут.
Усе це було заради неї. Заради Брайс.
Її сила поволі наближалася. Гант набрався духу і пустив ще один розряд блискавки у її серце. Її бездиханне тіло знову вигнулося дугою над землею.
— Давай, — повторив він, продовживши натискання. — Я чекаю на тебе.
Він чекав на неї з моменту свого народження.
І наче почувши його, Брайс виринула у життя.
Вона була у теплі. Вона була у безпеці. Вона була вдома.
Усюди було світло — воно оточувало її, линуло з неї, з її серця.
Брайс зрозуміла, що вона дихає. І що її серце б’ється.
Але все це було другорядним. І завжди буде другорядним поруч із Гантом.
Вона туманно усвідомлювала, що вони стояли навколішках посеред Старої Площі. Сірі крила Ганта сяяли, наче жаринки, закриваючи їх обох і міцно притискаючи її до нього. А всередині стіни оксамитово-м’яких крил, наче сонце в бутоні квітки, сяяла Брайс.
Вона повільно підвела голову і трохи відсунулася, щоб поглянути в його обличчя.
Гант уже дивився на неї. Його крила розкрилися, наче пелюстки на світанку. На його чолі не було татуювання. Німб зник.
Вона провела тремтливими пальцями по його гладкій шкірі. Гант мовчки змахнув її сльози.
Вона усміхнулася до нього. Усміхнулася з легкістю в серці, у душі. Гант провів рукою по її підборіддю і взяв її обличчя в долоні. Ніжність у його очах розвіяла останні сумніви.
Брайс приклала долоню до його серця, що шалено калатало.
— Ти щойно назвав мене нещасною боягузкою?
Гант закинув голову до зоряного неба і засміявся.
— А як назвав, то що?
Вона наблизилася обличчям до нього.
— Шкода, що цілюще першосвітло не зробило з тебе порядного янгола.
— Хіба тобі було б тоді цікаво, Квінлан?
Почувши, як він вимовив її ім’я, вона піджала пальці ніг.
— Мабуть, мені просто доведеться…
На вулиці відчинилися двері. Потім ще одні, і ще. І з них почали невпевнено виходити мешканці Міста Півмісяця. Хтось був у німому шоці, хтось ридав від полегшення, але всі вражено витріщилися на те, що було перед ними. На Брайс і Ганта.
Вона відпустила його і підвелася. Її сила відчувалася дивною глибокою криницею під ногами. Яка належала не лише їй — але й їм усім.
Вона підвела погляд на Ганта, який зараз дивився на неї так, наче не вірив власним очам. Узяла його за руку. І переплела їхні пальці.
І разом вони ступили вперед, щоб привітати світ.
95
Коли Брайс із Гантом вийшли з ліфта, Сирінкс чекав їх у відчинених дверях квартири і стурбовано скавчав. Брайс оглянула коридор, а тоді подивилася на химеру.