— Я наче зачиняла двері… — почала вона, через що Гант із розумінням хихотнув, але Сирінкс уже кинувся до неї.
— Я пізніше розповім про його здібності, — пробурмотів Гант, поки Брайс заганяла Сирінкса, що істерично стрибав, до квартири. Опинившись усередині, вона опустилася навколішки перед химерою і обійняла тваринку.
Їхній з Гантом тріумф тривав недовго. Через якихось дві хвилини Стара Площа наповнилася голосінням містян, які, вийшовши з укриттів, виявили, що їхніх близьких уже не врятувати.
Ріг, набитий на її спині, прекрасно впорався зі своєю задачею. Усі портали у Брамах були закриті. А її першосвітло — яке лилося крізь Брами міста — зцілило усе: людей, будівлі й весь навколишній світ.
Утім, воно не змогло зробити неможливе. Не змогло воскресити мертвих.
А їх було багато: вулиці міста були завалені тілами, більшість яких були пошматовані.
Брайс міцніше обійняла Сирінкса.
— Усе гаразд, — шепотіла вона, дозволяючи химері облизувати їй обличчя.
Але нічого не було гаразд. Навіть і близько. Те, що сталося, те, що вона зробила і що відкрила світові, Ріг у її тілі, безліч загиблих, мертва Лехаба і зустріч із Данікою, Данікою, Данікою…
Її шепіт перейшов у важке дихання, а тоді у судомні схлипи. Гант, який стояв позаду і ніби чекав на це, підхопив її із Сирінксом на руки.
Він заніс її до її спальні і посадив на край ліжка, продовжуючи обіймати її і Сирінкса, який видерся з рук Брайс і лизав обличчя і йому.
Його рука ковзнула у її волосся, пальці переплелися з її пасмами, і Брайс, притулившись до нього, вдихнула його силу, його знайомий запах, дивуючись, як їм узагалі вдалося вибратися живими і повернутися додому…
Вона глянула на його зап’ясток. Німб зник з його чола, але рабське татуювання залишилося.
Гант це помітив і тихо промовив:
— Я вбив Сандріель.
Його погляд був спокійний — ясний. Зосереджений тільки на ній.
— Я вбила Михея, — прошепотіла вона.
— Знаю, — кутик його рота вигнувся вгору. — Нагадай мені ніколи тебе не злити.
— Це не смішно.
— Знаю, що не смішно, — його пальці невимушено й лагідно перебирали її волосся. — Я ледве витримав це видовище.
А Брайс ледве витримувала спогади про це.
— Як тобі вдалося її вбити? І позбутися татуювання?
— Довга історія, — відповів він. — Я радше вислухаю твою розповідь.
— Ти перший.
— Е ні. Я хочу почути, як ти приховувала той факт, що всередині тебе — зірка, — сказав він і опустив погляд на її груди, ніби бачив, як вона мерехтить у неї під шкірою. Але коли він запитально звів брови, то побачив, що Брайс дивиться туди ж.
— Ну, — зітхнула вона, — це з’явилося недавно.
І дійсно, у глибині V-подібного вирізу її футболки виднілася біля пляма — восьмикутна зірка — викарбувана між її грудьми.
Гант усміхнувся.
— Мені подобається.
Якійсь маленькій частині її теж подобалося, але вона сказала:
— Ти ж знаєш, що це лише світло Зоренароджених — не справжня магічна сила.
— Ага, от тільки тепер у тебе є і магія, — він ущипнув її за бік. — І чимало, наскільки я можу відчувати. Плюс цей довбаний Ріг… — Для акценту він провів рукою по її спині.
Брайс закотила очі.
— Як скажеш.
Але його обличчя посерйознішало.
— Тобі доведеться навчитися контролювати цю силу.
— Ми щойно врятували місто, а ти вже говориш мені повертатися до роботи?
Він хихотнув.
— Старі звички, Брайс.
Їхні погляди знову зустрілися, і вона глянула на його губи, такі близькі, такі ідеальні. На його очі, які пильно вдивлялися у її власні.
Усе це було недаремно. Вона в це вірила. Усе сталося заради цього — заради нього.
І хоча стежка, на яку її штовхнули, була препаскудною і провела її темними залами горя та відчаю… Зараз перед нею було світло. Істинне світло. До якого вона мчала під час Підйому.
І вона хотіла, щоб це світло поцілувало її. Негайно.
Хотіла поцілувати його у відповідь і наказати Сирінксу якийсь час почекати у своєму вольєрі.
Темні очі Ганта зробилися майже дикими. Ніби він прочитав ці думки на її обличчі, відчув їх у її запаху.
— У нас лишилися деякі незакінчені справи, Квінлан, — хрипко промовив він і кинув на Сирінкса погляд, від якого химера зістрибнула з ліжка і потрюхикала у коридор, виляючи лев’ячим хвостиком і ніби кажучи: «Якраз вчасно».
Знову глянувши на Ганта, Брайс побачила, що він пильно дивиться на її губи. І раптом гостро усвідомила, що вона сидить у нього на колінах. На ліжку. Судячи з твердого горбика, який почав впинатися їй у сідниці, вона зрозуміла, що Гант теж це усвідомив.