Брехун. Древній, огидний брехун. Він обрав ідеального цапа-відбувайла — мерця. Гнів, який промайнув на обличчі Ганта, сказав їй, що він поділяв її думку.
— Мені справді пощастило, — тільки й спромоглася сказати Брайс.
— Так, можливо, завдяки силі у ваших венах. Такий дар, якщо з ним поводитися нерозумно, може призвести до катастрофічних наслідків, — він зробив паузу, ніби посміхаючись. — Упевнений, ви навчитеся володіти як обома вашими неочікуваними силами, так і світлом усередині вас… розсудливо.
Не лізьте не у свої справи.
— Звісно, — пробурмотіла Брайс.
— Чудово, — сказав Ріґелус. — І як гадаєте, чи необхідно мені зв’язатися з вашою матір’ю, Ембер Квінлан, і попросити її також виявити розсудливість?
Блиснула загроза, гостра мов ніж. Один крок за межу дозволеного — і вони знатимуть, куди вдарити найперше. Гант стиснув кулаки.
— Ні, — відповіла Брайс. — Вона не знає про Губернаторів.
— І ніколи не дізнається. Ніхто ніколи не дізнається, Брайс Квінлан.
Вона Важко ковтнула.
— Так.
Тихий смішок.
— Тоді посилаємо вам із Гантом Аталаром наше благословення.
Зв’язок обірвався. Брайс витріщилася на телефон, ніби він мав випустити крила і полетіти кімнатою.
Гант важко опустився на диван, потираючи обличчя.
— Живіть тихо й непомітно, тримайте рота на замку, ніколи не користуйтеся Рогом — і ми не вб’ємо вас і всіх, кого ви любите.
Брайс сіла на бильце дивана.
— Убий кількох ворогів — і отримай взамін удвічі більше.
Гант гмикнув. Брайс повернула голову до нього.
— Чому ти в чоботах?
— Я потрібен Ісаї у Коміціумі. У нього серйозні проблеми з янголами, які хочуть заперечити його право на владу, і йому потрібна підмога, — він запитально вигнув брову. — Хочеш погратися зі мною у Страшного Негідника?
Попри все — попри те, що за ними спостерігали астері, попри все, що сталося, — Брайс усміхнулася.
— У мене якраз є підхожий одяг.
Брайс із Гантом не зробили й двох кроків на даху, коли вона вловила знайомий запах. Визирнувши за край, вона побачила тих, хто мчав по вулиці. Брайс глянула на Ганта і він, підхопивши її на руки, злетів на тротуар. Торкнувшись носом його міцної шиї, вона глибоко вдихнула його запах — можливо, навіть засильно.
Те, як Гант ніжно провів рукою по її спині за мить до посадки, сказало їй, що він теж відчув цю її витівку. Але наступної миті вона вже стояла перед Рунном, Ф’юрі і Трістаном Флінном.
Ф’юрі миттю кинулася до Брайс і обійняла її так міцно, що у неї застогнали кістки.
— Ти везуча ідіотка, — промовила Ф’юрі, тихо сміючись. — І кмітлива сучка.
Ф’юрі відпустила її, і Брайс, усміхнувшись подрузі, теж збиралася засміятися, коли дещо згадала і потягнулася до телефона… Ні, вона ж залишила його десь у місті.
— Юніпер…
— Вона в безпеці. Я зараз збираюся до неї, — Ф’юрі стиснула її руку і кивнула Ганту. — Хороша робота, янголе, — промовила вона і побігла геть, розчиняючись у ночі.
Брайс розвернулася до Рунна і Флінна. Останній лише витріщався на неї. Але Брайс подивилася на свого брата, абсолютно нерухомого і мовчазного. Його подертий одяг підказав їй, що до того, як першосвітло всіх зцілило, справи у нього були кепські. Певно, він продирався через місто, закишіле демонами.
А тоді Рунн забурмотів:
— Таріон пішов допомагати виводити евакуйованих з Блакитного Двору, а Амелі побігла до Лігва перевірити, що з вовченятами усе гаразд, але ми майже дійшли… ми були десь за кілометр від Річкової Брами, коли я почув тебе. Тобто почув, як ти говориш крізь Браму. Демонів було стільки, що я не міг пробратися до Брами, але потім я почув Даніку, побачив, як спалахнуло світло і… — Він затнувся і важко ковтнув. Його сині очі блищали у світлі вуличних ліхтарів. До світанку було ще далеко. Вітер, що віяв з Істрос, тріпав його чорне волосся. І Брайс, побачивши сльози, які наверталися на його очі, побачивши його захоплений погляд, кинулася до нього. Вона обійняла брата і міцно притисла до себе.
Рунн враз обійняв її. Він так тремтів, що Брайс зрозуміла, що він плаче.
Зашурхотіли кроки, підказуючи, що Флінн вирішив залишити їх наодинці. Вітерець із запахом кедра, що промайнув повз, також означав, що Гант злетів у небо.
— Я думав, ти померла, — промовив Рунн, голос якого тремтів так само, як і тіло. — Разів із десять я думав, що ти померла.
Вона хихотнула.