— Рада тебе розчарувати.
— Замовкни, Брайс, — він вдивився їй в обличчя. Його щоки були мокрі від сліз. — Ти… ти в порядку?
— Не знаю, — зізналася вона.
Обличчя Рунна спалахнуло стурбованістю, але вона не наважилася розповісти йому подробиці, особливо після дзвінка Ріґелуса. І не тоді, коли навколо була купа камер. Рунн із розумінням скривився. Так, пізніше вони поговорять про це дивне древнє зоряне світло у її венах. Про те, що воно означає для них обох.
— Дякую, що пішов за мною.
— Ти моя сестра, — Рунн навіть не потрудився притишити голос. Ні, в його голосі звучала гордість. І, чорт забирай, від його слів у неї приємно защеміло серце. — Звісно, я пішов рятувати твою дупу.
Вона жартівливо ляснула його по руці, але усмішка Рунна зробилася непевною.
— Ти серйозно говорила тоді Аталару? Про мене? «Перекажи Рунну, що я йому прощаю».
— Так, — не вагаючись, відповіла вона. — Абсолютно серйозно.
— Брайс, — спохмурнівши, сказав він, — ти справді думала, що мене більше хвилюватиме уся ця маячня з зоряним світлом, ніж ти? Думаєш, мені є різниця, хто з нас Зоренароджений?
— Ми обоє, — промовила вона. — У тих книжках, що ти читав, згадувалося, що подібні ситуації колись траплялися.
— Мені начхати, — злегка усміхнувшись, сказав він. — Мені начхати, чи зватимуть мене Принцом, Зоренародженим, Обраним чи ще якось, — він узяв її за руку. — Єдиним, ким я хочу зараз називатися, — це твоїм братом. Якщо ти дозволиш, — тихо додав він.
Хоча серце Брайс нестерпно защеміло, вона підморгнула:
— Я подумаю.
Рунн вишкірився, але потім його обличчя знову посерйознішало. — Знаєш, Король Осені захоче зустрітися з тобою. Будь готова. — Хіба отримання крутезної магічної сили не означає, що я не повинна нікому підкорюватися? І те, що я простила тобі, не означає, що я прощаю його.
Вона ніколи цього не зробить.
— Знаю, — очі Рунна зблиснули. — Але ти повинна бути насторожі.
Брайс відкинула братове застереження і запитально звела брову:
— Гант розповів мені про читання думок.
Він коротко згадав про це дорогою на дах, резюмуючи все, що сталося на Саміті.
Рунн сердито зиркнув на сусідній дах, на якому стояв Гант.
— В Аталара довгий язик…
І Брайс хотіла відчути його на різних частинах свого тіла. Але вона не сказала про це Рунну, бо не хотіла, щоб його знудило на її чистий одяг.
— І це не читання думок, — вів далі Рунн. — Це просто… розмова подумки. Телепатія.
— Наш старий добрий татусь знає?
— Ні, — і потім брат подумки додав: — І я хотів би, щоб так і лишалося.
Брайс вражено завмерла.
— Моторошно. Тримайся, будь ласка, подалі від моєї голови, братику.
— З радістю.
Задзвонив його телефон, і Рунн скривився, глянувши на екран.
— Мушу відповісти.
Звісно, тому що на них усіх чекала робота. Потрібно було приводити місто до ладу — і найперше подбати про мертвих. Величезна кількість Відплиттів, яка чекала попереду… Брайс не хотіла про це думати.
Рунн усе ще не взяв слухавку.
— Можна я завтра зайду? — спитав він.
— Так, — відповіла Брайс і самовдоволено посміхнулася. — Я додам тебе до списку гостей.
— Ага-ага, зрозумів, ти велика цяця, — він закотив очі й відповів на дзвінок. — Привіт, Деку.
Рунн рушив вулицею туди, де на нього чекав Флінн. Молодий лорд широко усміхнувся Брайс на прощання.
Брайс підвела погляд на сусідній дах. На янгола, який досі чекав на неї. Тінь на тлі ночі.
Але вже не Тінь Смерті.
97
Усю ніч Гант пробув у Коміціумі. Брайс загубила лік годинам за роботою — вони працювали всю ніч, яка перетекла у безхмарний день, і далі до заходу сонця. Під кінець дня вона так вимоталася, що Гант наказав Наомі віднести її додому. І, ймовірно, звелів янголиці охороняти її, оскільки вранці у сірому передсвітанковому світлі Брайс побачила темнокрилу фігуру на сусідньому даху, а зазирнувши до кімнати Ганта, виявила, що ліжко лишилося нерозстелене.
Але Брайс не зациклювалася на всій тій роботі, яку вони виконали вчора, і яка чекала попереду. Реорганізація керівництва міста, Відплиття загиблих і очікування важливого оголошення: якого Архангела астері поставлять правити Вальбарою.
Шанси на те, що вони оберуть когось порядного, дорівнювали нулю, але Брайс не зациклювалася і на цьому. Сунувши у кишеню новий телефон, вона вислизнула на ще темні вулиці міста з Сирінксом на повідку. Учора їй вдалося неможливе, тож, може, боги кинуть їм ще одну кістку і переконають астері призначити когось, хто не був кінченим психопатом.