Ісая прикликав прохолодний вітерець і пустив його крізь світле шовковисте волосся Сабіни до Ганта.
Вони завжди добре працювали разом — Михей знав це, коли два роки тому звів Ганта з Ісаєю у підрозділі 33-го, попри тернові вінці, витатуйовані на їхніх чолах. Татуювання Ганта здебільшого було приховане його темним волоссям, але тонка чорна смужка на його лобі лишалася відкритою.
Ісая ледве міг пригадати, як виглядав його друг до того, як ті панґерські відьми затаврували його, додавши свої інфернальні заклинання до самого чорнила, аби ніколи не дозволити йому забути про свої злочини і зв’язати відьомською магією більшу частину його сили.
Німб — як вони його називали, глузуючи з божественної аури над головами янголів, з якими їх колись зображували древні люди.
На чолі Ісаї також було неприховане татуювання — таке ж, як і на чолі Ганта, як і на чолах майже двох тисяч бунтівних янголів, що два століття тому були хоробрими, дурними ідеалістами.
Астері створили янголів, аби ті були їхніми ідеальними солдатами і вірними слугами. Янголи, наділені такою силою, насолоджувалися своєю роллю у світі. До Шахари, архангелиці, яку вони називали Ранковою Зорею. До Ганта та інших, які служили в елітному 18-му Легіоні Шахари.
Їхнє повстання провалилося — та сорок років тому люди почали власне. Інша причина, інша група і види бунтівників, але настрої були, по суті, ті самі: Республіка була ворогом, а жорсткі ієрархії — гівняним порядком.
Коли люди розпочали свою війну, комусь із цих бовдурів варто було спитати Упалих янголів, чому те повстання, яке відбулося ще задовго до їхнього народження, провалилося. Ісая напевно дав би їм кілька порад щодо того, чого робити не варто. І просвітив би щодо наслідків.
Тому що на правих зап’ястках янголів виднілося ще одне татуювання: «SPQM».
Чотири літери у колі з семи зірок прикрашали кожен прапор і документ Республіки і красувалися на зап’ястках своїх власників. Навіть якби Ісая відрубав собі руку, на відрослій кінцівці все одно з’явилося б тавро. Такою була сила відьомського чорнила.
Доля, гірша за смерть: стати вічним слугою тих, кого вони прагнули скинути.
Вирішивши врятувати Сабіну від того, як Гант зазвичай вирішує проблеми, Ісая м’яко спитав:
— Сабіно, я розумію ваше горе, але чи є у вас причина бажати Брайс смерті?
— Вона забрала меч, — гаркнула Сабіна, вказуючи на Брайс. — Ця любителька вовків забрала меч Даніки. Я знаю, що це вона, меча в квартирі немає — і він належить мені.
Ісая був у курсі, цих подробиць: знав, що зникла сімейна реліквія родини Фендир. Але не було жодних ознак того, що меч був у Брайс Квінлан.
— Який стосунок має меч до смерті вашої доньки?
На її обличчі боролися гнів і горе. Сабіна струсила головою, ігноруючи запитання, і промовила:
— Даніка не могла не лізти в халепу. Ніколи не могла тримати язика за зубами і не знала, коли треба його прикусити у колі ворогів. І подивіться, що з нею сталося. Ця дурна сучка досі дихає, а Даніка — ні, — її голос ледь не тремтів. — Даніці слід було бути обережнішою.
— Обережнішою з чим? — ще м’якіше спитав Гант.
— З усім, — відрізала Сабіна і знову струсила головою, проганяючи горе геть. — Починаючи зі своєї сусідки-шльондри, — вона ривком розвернулася до Ісаї — уособлення гніву. — Розкажіть мені усе.
— Він ні хріна не повинен вам розповідати, Фендир, — холодно промовив Гант.
Будучи Командиром 33-го Імперського Легіону, Ісая за рангом був рівний Сабіні: вони обоє засідали на тих самих радах правління і обоє звітували перед керівництвом як власних лав, так і власних Домів.
Сабіна обвела оком Ганта, і її ікла подовжилися.
— Хіба я з тобою розмовляю, Аталаре?
Очі Ганта зблиснули. Але Ісая дістав телефон і, набираючи повідомлення, спокійно обірвав їх:
— Ми досі отримуємо звіти. Зараз сюди прямує Вікторія, щоб поговорити з міс Квінлан.
— Я сама з нею поговорю, — заклекотіла Сабіна. Її пальці скрючилися, ніби були готові вчепитися Ганту в горлянку. Гант їдко посміхнувся, ніби промовляючи: «Спробуй». Блискавки заграли на його кісточках пальців і обвили зап’ясток.
На щастя для Ісаї, двері кімнати для допитів відчинилися і до них увійшла темноволоса жінка у бездоганно зшитому темно-синьому костюмі.
Вони були фасадом, ці костюми, що їх носили Ісая і Вікторія. Такими собі обладунками, так, але також останньою спробою вдати, що вони хоч трохи нормальні.