Хай там як, на Ганта більше не чекали ніякі смертельні угоди. Більше нічого не треба було спокутувати. Ні, він міг стати вільним й істинним членом тріаріїв, якщо захоче. Але він поки що не вирішив.
Брайс помахала Наомі, і янголиця махнула у відповідь. Учора Брайс була настільки втомлена, що не заперечувала проти охорони, яку приставив до неї Гант, який не вірив, що астері, її батько чи будь-які інші можновладці залишать її в спокої. Зробивши свої справи, Сирінкс вирушив був назад до квартири, але Брайс похитала головою.
— Сніданок буде пізніше, друзяко, — сказала вона, прямуючи до річки.
Сирінкс незадоволено завив, але потрюхикав уперед, обнюхуючи все на своєму шляху, доки перед ними не з’явилася широка смуга Істрос. Набережна о такій ранній годині була порожня. Учора Брайс телефонував Таріон, обіцяючи повну підтримку Річкової Королеви у будь-яких питаннях.
Брайс не наважилася спитати, що стало причиною цієї підтримки: те, що вона була незаконнонародженою донькою Короля Осені, Зоренародженою фейкою чи носійкою Місячного Рога. Мабуть, усе одразу.
Брайс влаштувалася на одній з дерев’яних лавок на набережній. Кістяний Квартал клубочився над водою стіною туману. Русалковий народ прийшов на допомогу — врятував багатьох містян. Навіть видри хапали маленьких дітей і відносили їх до Блакитного Двору. Дім Великих Вод виконав свою місію на відмінно. І перевертні теж.
Але фейрі… П’ять Троянд постраждали найменше. Фейці зазнали найменших втрат. Воно й не дивно, оскільки вони першими підняли свої захисні щити. І тримали їх на замку, не пускаючи нікого всередину.
Брайс відкинула ці думки. Сирінкс застрибнув до неї на лавку, клацаючи кігтями по дереву, і вмостив свою пухнасту дупцю поруч. Брайс дістала з кишені телефон і написала Юніпер: «Передай мадам Кайрі, що я прийду на наступне заняття».
Юніпер майже миттю відповіла: «На місто напали, а ти ось про що думаєш?» Але через кілька секунд додала: «Передам».
Брайс усміхнулася. Вони з Сирінксом довго сиділи у тиші, спостерігаючи, як розтікалося сіре світло, стаючи блідо-блакитним. А потім над спокійною поверхнею Істрос з’явилася золота смужка.
Брайс розблокувала телефон. І перечитала останні щасливі повідомлення від Даніки ще один-єдиний раз.
Світло розросталося над річкою, золотячи її гладінь.
У Брайс запекло очі, коли вона, тихо усміхнувшись, прочитала останнє повідомлення від Коннора:
«Напиши, коли безпечно дістанешся додому».
Брайс почала писати. Відповідь, на яку в неї пішло майже рівно два роки.
«Я вдома».
Вона надіслала повідомлення в ефір, побажавши, щоб воно перетнуло золотисту річку й дісталося туманного острова за нею.
А потім видалила листування. І повідомлення Даніки також. З кожним змахом пальця вона відчувала полегкість у серці, яке підіймалося у грудях разом із сонцем на сході.
Вони зникли. Вона їх відпустила. Брайс підвелася, і Сирінкс зістрибнув на бруковану доріжку. Вона зібралася повертатися додому, але її увагу привернув слабкий проблиск світла на тому боці ріки.
На якусь мить — усього на секунду — світанок розсіяв туман Кістяного Кварталу, відкривши трав’янистий берег і кряж безтурботних пагорбів за ним. Це була земля не каміння й мороку, а світла й зелень І на тому прекрасному березі, усміхаючись до неї, стояли…
Подарунок від Підземного Короля за порятунок міста.
Сльози покотилися по щоках Брайс, коли вона побачила майже невидимі фігури. Усі шестеро — сьома пішла назавжди, пожертвувавши своєю вічністю. Але найвищий з них стояв посередині, привітально піднявши руку…
Брайс піднесла руку до губ і відправила повітряний поцілунок.
Тумани зімкнулися так само швидко, як і розсіялися. Але дорогою додому Брайс продовжувала усміхатися. Задзижчав її телефон, і на екрані вигулькнуло повідомлення від Ганта: «Я вдома. Ти де?»
Химера тягнула її вперед, і вона ледве змогла набрати: «Вигулюю Сирінкса. За хвилину буду».
«Добре. Я готую сніданок».
Обличчя Брайс розпливлося в широкій усмішці. Вона пришвидшилася, і Сирінкс стрімголов побіг уперед. Ніби він теж знав, що їх чекає. Хто їх чекає.
У її квартирі чекав янгол. Це означало, що сьогодні міг бути будь-який день тижня. Це означало, що в її серці була радість, а очі були гляділи на широку відкриту дорогу попереду.