Брайс підморгнула йому, намагаючись підтягнути теку з чеком до себе.
— Гадаю, якщо така красуня, як я, піде, прикро буде лише вам, містере Терціан.
Його рука лишалася лежати на теці.
— Зважаючи на те, скільки я заплатив вашій хазяйці, думаю, я маю право на певні привілеї.
Що ж, це, напевно, рекорд: за десять хвилин її двічі прийняли за повію. Вона не відчувала презирства до представниць найдревнішої професії, тільки повагу й іноді жаль, але те, що її прийняли за одну з них, могло призвести до трагічних наслідків. Утім, Брайс зуміла спокійно відповісти:
— На жаль, у мене ще одна зустріч.
Рука Максимуса ковзнула до її зап’ястка і досить міцно обхопила його, аби показати, що він самою думкою може переламати їй кістки.
Усередині Брайс усе похололо, але вона не видала цього своїм запахом. Вона вже мала справу з вампірами й гіршими за них істотами.
— Заберіть свою руку, будь ласка, — останні два слова вона додала заради Джесіби, щоб принаймні звучати ввічливо — хоча б раз.
Але Максимус обвів її тіло поглядом, який належав усім владним безсмертним самцям.
— Декому подобається, коли жертва вдає з себе недоторку, — він знову посміхнувся до неї. — Так сталося, що я один із таких. Вам сподобається, обіцяю.
Брайс глянула йому у вічі, ненавидячи ту частинку себе, якій хотілося відсахнутися. Яка визнала його хижаком, а її — його здобиччю, і розуміла, що їй пощастить принаймні отримати шанс утекти, перш ніж її з’їдять з руками і ногами.
— Ні, дякую.
У віп-барі стало тихо. Повітря пульсувало — явна ознака того, що сюди прокрався якийсь більший, крутіший хижак. Чудово.
Можливо, це відволіче увагу вампіра настільки, що вона встигне висмикнути руку. І той чек. Якщо вона піде без нього, Джесіба з неї живцем шкуру здере.
І справді, Максимус перевів погляд на того, хто з’явився за її спиною. Вампір міцніше стиснув руку Брайс. Так сильно, що вона й сама озирнулася.
До іншого краю бару прямував темноволосий феєць. Дивлячись прямо на неї.
Вона ледь не застогнала. Не так, як стогнала до цього з тим левом у туалеті.
Феєць продовжував дивитися на неї, і верхня губа Максимуса піднялася, оголивши подовжені ікла, які він так відчайдушно прагнув встромити у неї.
— Ви — моя, — застережливо проричав він таким гортанним голосом, що вона ледве розібрала слова.
Феєць всівся за барною стійкою і замовив випивку срібноволосому бармену-сильфу. Брайс шумно видихнула.
— Це мій кузен, — сказала вона. — Розслабтеся.
— Що? — закліпав вампір.
Здивування дорого йому обійшлося: його хватка ослабла і Брайс, схопивши теку з чеком, сунула її в сумочку і відступила. Принаймні її фейська спадщина годилася на те, щоб швидко рухатися за такої потреби. Йдучи геть, Брайс промуркотіла через плече:
— І щоб ви знали — я не даю владним і агресивним.
Максимус знову загарчав, але він знав, ким був її «кузен». І не наважився піти за нею.
Хоча світ і вважав їх лише дальніми родичами, ніхто не смів займати рідню Рунна Данаана.
Якби вони знали, що Рунн був її братом — ну, формально неповнорідним братом, — до неї б не наблизився жоден чоловік. Але на щастя, світ вважав їх кузенами, і Брайс радо воліла, аби так тривало й далі. Не лише через те, ким був їхній батько, і те, що вона ще багато років тому пообіцяла тримати це в таємниці. І не лише через те, що Рунн був законною дитиною, довбаним Обраним, а вона… ні.
Рунн уже потягував своє віскі, не зводячи з Максимуса пронизливих синіх очей, які обіцяли смерть.
Брайс подумувала, чи не дозволити Рунну нагнати Максимуса, аби той прожогом побіг назад до батьківського замку жахіть, але ж вона так гарувала над цією угодою. Вона підбила цього недоумка заплатити майже на третину більше, ніж вартував той бюст. Один дзвінок Максимуса своєму банкіру — і чеком у її сумочці можна буде лише підтертися.
Тож Брайс підійшла до Рунна, зрештою відвернувши його увагу від вампіра.
Її брат був у чорній футболці і темних джинсах. З-під обтислої тканини випиналися м’язи, які були предметом заздрості інших фейрі та об’єктом захопленого споглядання відвідувачів віп-бару. Золотиста шкіра його рук була вкрита татуюваннями — забиті рукави були яскраві і доволі гарні, щоби збісити їхнього батька. Разом із рядком кілець у загостреному вусі і прямим чорним волоссям до поясу, що було зголене з одного боку, усе це буквально кричало: «Пішов ти, татку!»