Але Рунн усе одно був фейцем. Який був на п’ятдесят років старший від неї. Який поводився як зарозумілий хрін щоразу, коли вона наштовхувалася на нього чи його друзів і не могла цього уникнути.
— Так-так-так, — промовила Брайс, кивком подякувавши бармену, коли перед нею з’явилася нова склянка мінералки. Вона зробила ковток, побулькавши, аби змити залишковий присмак лева і альфа-козла. — Погляньте, хто вирішив припинити тягатися по позерських рок-клубах і почати зависати з крутими чуваками. Здається, до Обраного нарешті дійшло.
— Завжди забуваю, яка ти діставуча, — сказав Рунн замість привітання. — І хоча це тебе не стосується, я не веселитися прийшов.
Брайс уважно подивилася на брата. Сьогодні він був без Зоряного Меча — і з зовнішнього вигляду, як не рахувати виразних рис, успадкованих від роду Зоренароджених, його навряд чи можна було назвати помазаником Богині Місяця чи генів на те, щоб вести народ фейрі до нових висот. Але вони кілька років нормально не спілкувалися. Можливо, його знову затягнули у вир влади. Це було би прикрістю з огляду на те, чого йому вартувало з того виру вирватися.
— Ти прийшов, щоб зіпсувати мені вечір чи з іншої причини? — спитала Брайс.
Рунн пирхнув.
— Бачу, тобі досі подобається грати роль розпусної секретарки.
Розбещений гівнюк. Упродовж кількох чудесних років вони були найкращими друзями, солодкою парочкою проти Мудака Номер Один — фейця, також відомого, як їхній батько, — але це лишилося давно у минулому. Рунн про це подбав.
Брайс насуплено глянула вниз на переповнений танцмайданчик, шукаючи у натовпі очима двох друзів Рунна, які всюди волочилися за ним і були ще тими скалками у дупі.
— Як ти взагалі сюди пройшов? — Навіть фейський принц мав вистояти у черзі до «Ворона». Колись Брайс із задоволенням спостерігала, як самозакоханих фейських придурків розвернули біля дверей.
— Різо — мій приятель, — промовив Рунн. — По вівторках ми з ним граємо у покер.
Звісно ж, Рунну якимсь чином вдалося потоваришувати з власником клубу. Різо був рідкісним перевертнем-метеликом і свої маленькі розміри компенсував широкою вдачею: постійно сміявся, пурхав по клубу і танцював над натовпом, живлячись його веселощами, наче нектаром. Утім, до свого близького оточення він ставився прискіпливо — любив збирати у компаніях цікавих особистостей і таким чином розважався. Брайс із Данікою не пройшли відбір до його покерного клубу, але з високою імовірністю туди входила Ф’юрі. Шкода, що вона не відповідала на її дзвінки і Брайс не могла її розпитати.
Максимус рушив до золотих сходів, сердито зиркнувши у їхній бік, і Рунн вищирився до нього.
— Кілька хвилин тому мені подзвонив Різо і сказав, що ти тут. З цим потворним упирем.
— Що-що? — у її голосі почулося здивування. Утім, не через те, що, за словами її брата, сказав Різо. Вона сильно сумнівалася, що дипломатичний власник клубу висловився саме так. Він радше міг сказати: «З нею дехто, хто може покласти край вечірці». А для Різо це було все одно що Хел.
Рунн продовжив:
— Різо не міг ризикувати й витурити Терціана в три шиї — він дав зрозуміти, що цей виродок розпускає руки і що тобі потрібна допомога, — очі її брата хижо зблиснули. — Хіба ти не знаєш, чим займається його татусь?
Брайс усміхнулася, але її очі лишилися невеселими. Нині вони завжди були такими.
— Знаю, — солодко протягнула вона.
Рунн гидливо похитав головою. Брайс подалася вперед і взяла склянку води, контролюючи кожен рух, аби не виплеснути ту воду братові в обличчя.
— Хіба тобі не час додому? — спитав Рунн. — Сьогодні будній день. Тобі ж на роботу через шість годин.
— Дякую, мамусю, — іронічно промовила Брайс. Але повернутися додому і зняти ліфчик звучало справді заманливо. Сьогодні вона знову прокинулася до світанку, задихана і мокра від поту, та й день був не кращий. Можливо, сьогодні вона настільки заморилася, що зможе нормально заснути.
Але побачивши, що Рунн нікуди не збирається, Брайс зітхнула:
— Кажи, що хотів.
Мала бути інша причина, чому Рунн спромігся прийти сюди, — завжди була, враховуючи те, ким був їхній батько.
Рунн потягнув віскі.
— Король Осені хоче, щоб ти залягла на дно. До Саміту лишилося трохи більше місяця, і йому не потрібно, щоб під ногами плуталися усякі некеровані особи.
— Який стосунок Саміт має до мене? — Ця зустріч на вищому рівні відбувалася кожні десять років. Вальбарські владні сили збиралися для обговорення різних питань і політичних курсів за наказом астері. Кожна територія Республіки проводила власний Саміт за змінним графіком, тож щороку у світі десь відбувалася одна така зустріч — і всі вони були Брайс до одного місця.