Вона пройшла квартал, перш ніж відчула, що Рунн її наздоганяє — відчула бурю його енергії. Він тримався на певній відстані, щоб ніхто не зрозумів, що вони разом, але й достатньо близько, щоб вона відчувала його запах і роздратованість.
Принаймні потенційні хижаки триматимуться від неї подалі.
Брайс дійшла до свого будинку, вестибюль якого був зроблений зі скла й мармуру, і Маррін, консьєрж-перевертень з родини ведмежих, відчинив їй двері й по-дружньому помахав з-за своєї конторки. Затримавши руку на скляних дверях, Брайс озирнулася і побачила Рунна, який стояв, спершись на пофарбований чорний ліхтарний стовп. Він підняв руку в жалюгідній подобі прощального жесту.
Брайс показала йому середній палець і зайшла у вестибюль. Швидко привітавшись із Марріном, вона піднялася на ліфті до пентхауса п’ятьма поверхами вище і вийшла у невеличкий кремовий коридор. Брайс зітхнула, вгрузнувши підборами у плюшевий синій килимок що лежав між її квартирою і квартирою навпроти, і відкрила сумочку. При світлі кулі першосвітла, яка лежала у вазі на пристінному столі з чорного дерева і своїм сяйвом золотила білу орхідею, навислу над нею, Брайс знайшла ключі.
Вона відімкнула двері — спершу ключем, а потім приклавши пальця до сенсора біля ручки. Важкі замки і заклинання, зашипівши, зникли, і вона увійшла до своєї темної квартири. У ніс ударив приємний аромат бузкової олії з розпилювача, а Сирінкс привітно завив, вимагаючи, щоб його негайно випустили з вольєра. Але Брайс лише притулилася спиною до дверей.
Її бісило те, що Рунн — вона це знала напевно — досі був унизу. Довбаний Кронпринц Владних і Агресивних Альфа-козлів причаївся десь на вулиці й витріщається у її великі панорамні вікна, чекаючи, коли ввімкнеться світло.
Якщо вона цього не зробить, за три хвилин неодмінно пролунає його стукіт у двері. Марріну вистачить розуму не ставати йому на заваді. Тільки не Рунну Данаану. Для нього двері завжди були відчинені — будь-які й повсякчас.
Але вона була не в настрої сваритися. Не сьогодні.
Брайс увімкнула світло, клацнувши по панелі біля дверей. Перед нею постала світла дерев’яна підлога, білі плюшеві меблі й такі ж білі стіни. Усе було в такому ж ідеальному стані, як і того дня, коли вона переїхала сюди — майже два роки тому, — й аж ніяк їй не по кишені.
За все це сплатила Даніка. Своїм триклятим заповітом.
Сирінкс гурчав, хитаючи клітку. Ще один владний і агресивний альфа-козел. Але принаймні маленький і пухнастий.
Зітхнувши, Брайс скинула туфлі, нарешті розстебнула ліфчик і пішла випускати маленького звіра з вольєра.
9
— Благаю.
Стогін чоловіка було ледве чутно через кров, що наповнила його рот і ніздрі. Але він спробував знову:
— Благаю.
Кров з меча Ганта Аталара крапала на вже просочений нею килим в обшарпаній квартирі, розташованій у районі Асфоделевих Луків. Криваві бризки вкривали забрало його шолома, крізь який він дивився на єдиного вцілілого.
Який стояв на колінах.
По підлозі були розкидані тіла його приятелів, в одного з них з обрубка шиї досі юшила кров. Його голова лежала на протисненому дивані, скотившись виряченим обличчям у сплющені з роками подушки.
— Я все вам розкажу, — заблагав чоловік, схлипуючи і затискаючи рукою рану на плечі. — Вони сказали не все, але я скажу.
Перекриваючи запах крові, кімнату наповнював чоловічий жах, який відгонив затхлою сечею у провулку.
Рука Ганта у рукавичці міцніше стиснула клинок. Чоловік це помітив і затремтів, на його штанях розпливлася пляма, світліша за кров.
— Я розкажу вам більше, — знову спробував він.
Гант щосили вперся ногами у підлогу і різонув мечем.
На підлогу з вологим хлюпотом вивалилися нутрощі чоловіка. Але той продовжував кричати.
Тож Гант продовжив роботу.
Гант дістався казарм Коміція непоміченим.
О цій порі місто принаймні вдавало, що спить. І ті п’ять будівель, з яких складався комплекс Коміціуму, — теж. Але камери, якими були нашпиговані казарми 33-го Легіону — що розташовувалися у другій з п’яти шпилястих веж Коміціуму — все бачили. І все чули.
У тьмяно освітлених коридорах, облицьованих білою плиткою, не було й натяку на метушню, яка здійметься тут на світанку.
Забрало шолома покращувало чіткість зображення, а його аудіорецептори вловлювали звуки з-за зачинених дверей спалень по обидва боки коридору: вартові нижчого рівня грали в якусь відеогру, щосили намагаючись притишувати голоси, лаючись одне на одного; жінка на чергуванні говорила по телефону; двоє янголів виносили одне одному мізки; заливалися кілька хропунів.