Після поразки на горі Гермон Сандріель стала третьою його власницею. Вона була достатньо зарозумілою і вірила, що зможе стати тією, хто зламає його, попри дві невдалі спроби попередніх архангелів. Спершу влаштувавши атракціон жахів у підземній в’язниці. Тоді на залитій кров’ю арені у самісінькому центрі Равіліса, випускаючи його проти воїнів, в яких проти нього не було жодних шансів. А потім наказуючи йому робити те, що він умів найкраще: прослизати до осель і відбирати життя. Одне за одним, рік за роком, десятиліття за десятиліттям.
Безперечно, у Сандріель були причини на те, щоб зламати його. Це її війська винищив Гант під час тієї недовгої битви на горі Гермон. Його блискавки один за одним перетворювали солдатів на обвуглені шкірки, перш ніж ті встигали вихопити свої мечі.
Сандріель була головною мішенню Шахари, і Ганту було наказано знищити її. За будь-яку ціну.
У Шахари теж була вагома причина переслідувати рідну сестру. Їхні батьки обоє були архангелами, і їхні титули перейшли до доньок після того, як якийсь асасин розірвав їх на шматки.
Гант ніколи не забував версію Шахари: Сандріель власноруч убила їхніх батьків і підставила найманця. Вона зробила це для себе і своєї сестри, що вони могли правити без перешкод. Не було жодних доказів, щоб звинуватити Сандріель у батьковбивстві, але Шахара вірила у це до самої смерті.
Через це Шахара, Ранкова Зоря, і повстала проти своїх побратимів архангелів і астері. Так, вона мріяла про світ без жорстких ієрархій — і якби їхнє повстання було успішним, вона б довела його просто до кришталевого палацу астері. Але вона також хотіла, щоб сестра заплатила за свій злочин життям. І тому дала волю Ганту.
Дурні. Усі вони тоді були дурні.
Утім, якби він визнав свою нерозсудливість, це не мало ніякого значення. Сандріель була певна, що він заманив її близнючку у повстання, що це він налаштував Шахару проти неї. Що чомусь, коли сестра направила клинок на сестру, таку напрочуд схожу обличчям, фігурою і прийомами бою, що здавалося, наче хтось із них бореться зі своїм відображенням, це була його клята вина, що двобій скінчився смертю однієї з них.
Принаймні Михей дав йому шанс спокутувати свою провину. Довести свою абсолютну відданість і покірність архангелам та імперії і колись позбутися витатуйованого німба. Через десятиліття, можливо, століття, але враховуючи те, що найстаріші янголи доживали до майже восьмисот років… можливо, він встигне повернути собі свободу до старості. Він потенційно може померти вільним.
Чотири роки тому, у його перший день у Місті Півмісяця, Михей запропонував йому угоду: вбивство за кожне забране ним життя того кривавого дня на горі Гермон. Гант мав відплатити за кожного янгола, якого він уразив у тій злощасній битві. Новою жертвою.
«Смерть за смерть, сказав тоді Михей. — Коли ти виплатиш свій борг, Аталаре, ми поговоримо про те, щоби прибрати це татуювання з твого чола».
Гант не вів підрахунку — не знав, скількох він убив того дня. Але Михей, який був на полі бою, який бачив, як Шахара пала від руки сестри-близнючки, мав список. Вони мали виплачувати комісійні за всіх загиблих легіонерів. Гант хотів був спитати, як їм вдалося визначити, які смертельні удари були завдані його клинком, а які — чиїмсь іншим, коли побачив число.
Дві тисячі двісті сімнадцять.
Він не міг сам убити стількох за одну битву. Так, його блискавки розгулялися, так, він підривав цілі підрозділи, але аж стільки?
Він здивовано витріщився на список.
«Ти був генералом ПІахари, — сказав Михей. — Ти командував 18-м. Тому ти, Аталаре, розплачуватимешся не лише за ті життя, які забрав сам, але й за ті, що їх забрав твій віроломний легіон».
Гант лише промовчав у відповідь, і Михей додав: «Це не якась нездійсненна задача. Деякі мої завдання вартуватимуть більше, ніж одне життя. Поводься як слід, корися мені — і зможеш досягти цього числа».
Й ось уже чотири роки він поводився добре і корився Михею. А завдяки сьогоднішній місії отримав у сумі аж цілих вісімдесят два забраних життя.
Це було найкраще, на що він міг сподіватися. Усе, заради чого він працював. Жоден інший архангел не надав би йому такого шансу. Ось чому сьогодні ввечері він зробив усе, що йому наказав Михей. Ось чому його думки здавалися далекими, тіло — чужим, а в голові глухо гуло.
Михей був Архангелом. Губернатором, призначеним астері. Король серед янголів і сам собі закон, особливо у Вальбарі — далеко від сімох пагорбів Вічного Міста. Коли він вважав, що хтось становить загрозу чи потребує справедливого вироку, не було ні суду, ні слідства.