Лише його наказ. Зазвичай Ганту.
Він надходив до його казарменої поштової скриньки у вигляді конверта з імперським гербом. Ім’я Ганта не вказувалося, лише літери «SPQM» у колі з семи зірок.
Файл, що лежав у конверті, містив усе необхідне: імена, дати, злочини і терміни, в які Гант мав зробити те, що вмів найкраще. Плюс певні вимоги Михея щодо методів роботи.
Сьогодні вимоги були доволі прості — ніякої вогнепальної зброї. Гант зрозумів прихований сенс: змусь їх страждати. І він змусив.
— Коли повернешся, на тебе чекатиме пиво з твоїм іменем на пляшці, — сказала Вікторія. Їхні погляди зустрілися, попри те що його очі закривало забрало шолома. Звичайне, невимушене запрошення, нічого більше.
Гант рушив далі і, штовхнувши двері плечем, увійшов до ванної кімнати. Першосвітло вмить спалахнуло, і він ступив до однієї з душових кабінок. Відкривши кран, він увімкнув максимальний нагрів і відійшов до ряду умивальників.
Із дзеркала над одним із них на нього глянула істота, страшна, мов жнець. Навіть гірша.
Шолом був забризканий кров’ю. Вона вкривала срібне обличчя черепа на ньому і слабко виблискувала на вигадливих лускатих обладунках, чорних рукавичках і парних мечах, що визирали з-за плечей. Плямки крові були навіть на його сірих крилах.
Гант зняв шолом і сперся руками на раковину.
У різкому першосвітлі ванної кімнати його світло-коричнева шкіра під чорним терновим вінцем на лобі здавалася блідою. Він навчився жити з цим татуюванням, але здригнувся від погляду своїх темних очей. Скляні. Порожні. Наче дивляться у самісінький Хел.
Оріон. Так назвала його мати. «Мисливець». Навряд чи б вона так зробила, якби знала, ким він стане.
Гант опустив погляд на порцелянову раковину — на її поверхні лишилися червоні сліди від його рукавичок.
Знявши їх з жорстокою методичністю, Гант підійшов до душової Кабіни, де вода вже була майже як окріп. Він зняв зброю, потім бойовий костюм, лишивши на кахлях криваві смуги.
Гант став під душ і віддався немилосердним пекучим струменям.
10
Була ще тільки десята година ранку, а вівторок уже було спаскуджено.
З натягнутою посмішкою Брайс нудилася біля свого стола з залізного дерева, поки виставковою залою галереї неспішно прогулювалася фейська парочка.
З динаміків, прихованих у дерев’яних панелях двоповерхової зали, лилася ніжна мелодія скрипок — увертюра симфонії, яку Брайс увімкнула, щойно почула гудок переговорного пристрою галереї. З огляду на вбрання парочки — плісировану блідо-коричневу спідницю і білу шовкову блузу жінки та сірий костюм чоловіка, — вони би навряд чи оцінили низькі баси з її вибірки для ранкових тренувань.
Але вони роздивлялися експозицію вже десять хвилин — для неї цього часу було достатньо для того, щоб ввічливо спитати:
— Ви шукаєте щось конкретне чи просто придивляєтеся?
Блондинистий феєць, який виглядав старше за чоловіків свого виду, відмахнувся, підводячи свою супутницю до найближчого експоната — фрагмента мармурового барельєфа з руїн Морри, який вдалося врятувати зі знищеного храму. Фрагмент був завбільшки з журнальний столик, і більшу його частину займала здиблена фігура гіпокампа. Напівконі-напівриби колись водилися у лазурових водах Раґанського моря на Панґері, доки їх не знищили древні війни.
— Придивляємося, — холодно відповів феєць. Його рука лежала на стрункій талії супутниці, поки вони роздивлялися хвилі, вражаюче вирізьблені до найменших деталей.
Брайс витиснула усмішку.
— Не поспішайте. Раптом що, я до ваших послуг.
Жінка кивнула до неї на знак подяки, але чоловік презирливо посміхнувся. Його супутниця спохмурніла і насуплено глянула на нього.
Тишу в залі можна було відчути на дотик.
Тієї миті, коли вони увійшли у двері галереї, Брайс одразу зрозуміла, що чоловік прийшов вразити жінку, або купивши щось неймовірно дороге, або вдаючи, що може купити. Можливо, ця пара збиралася вступити у договірний шлюб і промацувала ґрунт, перш ніж зробити подальші кроки.
Якби Брайс була чистокровною фейкою, якби батько визнав її своєї дочкою, на неї теж чекало би подібне. Рунну, особливо з його статусом Зоренародженого, колись доведеться погодитися на договірний шлюб — коли з’явиться молодиця, яку визнають підхожою для продовження дорогоцінного королівського роду.
До того часу Рунн міг зродити на світ кількох дітей, але їх не визнають членами королівської родини — хіба що це дозволить їхній батько. Хіба що вони будуть цього гідні.