Фейська парочка проминула мозаїку з внутрішнього двору колись величного палацу в Альтиумі, а потім зупинилася перед вигадливою нефритовою скринькою з секретом, яка колись належала принцесі з якоїсь забутої північної країни.
Більшість експонатів добувала Джесіба — ось чому вона так часто була у від’їздах, — але Брайс і сама знаходила й купляла чималу кількість артефактів. А потім перепродавала їх, правлячи за них утридорога.
Парочка підійшла до колекції статуй родючості з Сетмека, коли знову почувся гудок переговорного пристрою.
Брайс глянула на годинник на столі. До пообідньої зустрічі з клієнтом було ще три години. Наплив відвідувачів у галереї був рідкістю, враховуючи сумнозвісні величезні ціни експонатів, утім — можливо, їй пощастить і вона сьогодні щось продасть.
— Перепрошую, — пробурмотіла Брайс, схилившись над масивним столом і виводячи на монітор зображення з зовнішньої камери. Не встигла вона клікнути по значку, як у двері знову подзвонили.
Побачивши, хто стоїть на тротуарі, Брайс завмерла.
Вівторок справді було спаскуджено.
На фасаді з піщаника елегантної двоповерхової будівлі, розташованої за квартал від річки Істрос, вікон не було — лише бронзова табличка праворуч від важких залізних дверей вказувала Ганту Аталару, що це була якась установа.
Галерея «Грифон» — було вигравірувано на ній старовинним жирним шрифтом. А під написом — пара полум’яних совиних очей, які ніби закликали покупців увійти. Нижче був переговорний пристрій з бронзовою кнопкою в тон.
Ісая у своєму звичному костюмі й краватці так довго витріщався на кнопку, що Гант зрештою протягнув:
— Ти ж знаєш, що на ній немає ніяких чарів, — попри те, ким була власниця галереї.
Ісая різко глянув на Ганта, поправляючи краватку.
— Треба було випити другу чашку кави, — пробурмотів він і тицьнув пальцем у металеву кнопку. За дверима пролунав слабкий гудок.
Ніхто не відповів.
Гант оглянув фасад будівлі у пошуках прихованої камери — марно, жодних ознак. Власне, найближча камера була встановлена на хромованих дверях бомбосховища за пів кварталу звідси.
Гант знову оглянув фасад. Не може бути, щоб Джесіба Роґа не нашпигувала галерею камерами як ззовні, так і зсередини.
Гант вирішив застосувати свою силу, спробувати відчути енергетичне поле маленькими язиками блискавки.
Майже невидиму в ранковому сонячному світлі блискавку відбило чарами, які щільно вкривали піщаник, будівельний розчин і двері. Холодне, продумане заклинання, здавалося, тихенько посміювалося над буд-якою спробою потрапити всередину.
— З Роґою краще не жартувати, еге ж? — пробурмотів Гант.
Ісая знову натиснув кнопку, сильніше, ніж потрібно. У них був наказ — причому настільки нагальний, що Ісая і без другої чашки кави був заведений.
Хоча це також могло бути пов’язано з тим фактом, що Ісая повернувся аж о четвертій ранку. Утім, Гант про це не питав. Чув лише, як Наомі з Юстиніаном пліткували у залі відпочинку про те, чи означав новий хлопець Ісаї те, що він нарешті вирішив піти.
Гант не став їм казати, що Ісая аж ніяк цього не зробить. Він підкорявся Михею виключно через щедру тижневу платню, яку Михей видавав їм усім — тоді як за законом рабам було заборонено платити. Гроші, які збирав Ісая, могли купити комусь свободу. Так само, як і та брудна робота, яку Гант виконував для Михея, аби заробити власну.
Ісая втретє натиснув на кнопку.
— Мабуть, її немає на місці.
— Вона тут, — упевнено промовив Гант. Її запах досі витав на тротуарі: бузок, мускатний горіх і щось, чого він не міг точно визначити, — схоже на блискіт перших зірок у сутінках.
І справді, за мить із переговорного пристрою почувся шовковистий жіночій голос, який явно не належав власниці галереї:
— Я не замовляла піцу.
Попри цокання внутрішнього годинника, Гант мимовільно хихотнув.
Ісая зашелестів білими крилами, натягуючи чарівну усмішку, і сказав:
— Ми з 33-го Легіону. Нам потрібно побачити Брайс Квінлан.
Голос у переговорному пристрої зробився різкіший:
У мене клієнти. Повертайтеся пізніше.
Гант був цілком упевнений, що оте «повертайтеся пізніше» насправді означало «ідіть у сраку».
Чарівна усмішка Ісаї стала напруженою.
— Міс Квінлан, ми у невідкладній справі.
Почувся низький гул. А потім:
— Перепрошую, але вам доведеться записатися заздалегідь. Як щодо зустрічі… тижні через три? Двадцять восьме квітня у мене вільне. Я запишу вас на полудень.