«А вона дівка з яйцями», — подумки зацінив Гант.
Ісая розставив ноги ширше, прийнявши типову бойову стійку, якою їх муштрували з перших днів служби у легіоні.
— Боюся, нам треба поговорити просто зараз.
Відповіді не було. Вона ніби взагалі відійшла від переговорного пристрою.
Гант загарчав, і бідолашний фавн, який проходив повз, помчав вулицею, цокаючи елегантними копитцями по бруківці.
— Вона — розбещена тусовщиця. Чого ти очікував?
— Вона не дурна, Ганте, — заперечив Ісая.
— Усе, що я бачив і чув, говорить про зворотне.
Побачене ним два роки тому в її досьє, у поєднанні з прочитаним сьогодні вранці і переглянутими знімками, змалювало йому точну картину того, як мине ця зустріч. На жаль для неї, ситуація ставала значно серйознішою.
Гант кивнув у бік дверей:
— Давай подивимося, чи справді у неї зараз клієнти.
Він перейшов на інший бік вулиці і сперся на припарковану синю автівку. Якийсь п’яний гульвіса намалював балончиком на її капоті величезний член в усіх подробицях — і з крилами. Насмішка над емблемою 33-го — крилатим мечем. Або просто малюнок, який розкривав істинний зміст емблеми.
Ісая також це помітив, фиркнув від сміху і слідом за Гантом сперся на автівку.
Минула хвилина. Гант нерухомо стояв, не зводячи погляду з залізних дверей. Йому було чим зайнятися сьогодні, окрім як грати в ігри з норовливою дівкою, але наказ є наказ. Через п’ять хвилин під’їхав блискучий чорний седан, і залізні двері галереї відчинилися.
Водій-феєць вийшов з автівки, яка коштувала більше, ніж більшість людських сімей бачили за своє життя. Він умить опинився з іншого боку автівки і відчинив задні пасажирські двері. З галереї гордо вийшла фейська парочка, чоловік і жінка. Кожен рух гарненької пані випромінював легку впевненість, набуту протягом життя, сповненого багатства і привілеїв.
На її тонкій шиї красувалося діамантове намисто, кожен діамант був завбільшки з ніготь Ганта. Намисто коштувало стільки ж, скільки й автівка — може, більше. Обличчя чоловіка було напружене. Він заліз у седан і грюкнув дверцятами, випередивши водія, який збирався сам їх за ним зачинити. Заможна пані, своєю чергою, прожогом рушила вулицею, вже притуливши телефон до вуха і сварячись на когось у слухавку: «Більше ніяких побачень наосліп, заради Урд».
Гант знову перевів погляд на двері галереї, біля яких стояла фігуриста червоноволоса дівчина.
Лише коли автівка повернула за ріг, Брайс глянула в їхній бік.
Вона схилила голову набік і, широко усміхнувшись, помахала рукою. Її шовкове волосся спадало на плече білої обтислої сукні, а на засмаглій шиї блищав витончений золотий амулет.
Гант відштовхнувся від припаркованої автівки і рушив до неї, широко розкинувши сірі крила.
Брайс мигцем обвела Ганта бурштиновим поглядом — від його татуювання на чолі й до крутезних чобіт — і її усмішка стала ще ширшою.
— Побачимося за три тижні, — весело промовила вона і захлопнула двері галереї.
Ганту не вистачило кількох кроків, коли біля нього зі скреготом загальмувала автівка, але водію вистачило розуму не сигналити. Кулак Ганта обвили блискавки, і він гепнув ним по бронзовій кнопці.
— Не витрачайте дурно мій час, Квінлан.
Ісая пропустив відчайдушного водія і став позаду Ганта, звузивши карі очі. Але Брайс солодко проспівала:
— Моя начальниця не пускає до себе легіонерів. Вибачте.
Гант гахнув кулаком об залізні двері. Його удар трощив автівки, розбивав стіни й ламав кістки. І це ще без допомоги бурі, що текла у його жилах. Утім, двері лише легенько затремтіли, а його блискавки відскочили від залізної поверхні.
Отже, до сраки погрози. Він ударить у вразливе місце — сильно і точно, як і завжди.
— Ми прийшли щодо вбивства, — сказав Гант у переговорний пристрій.
Ісая поморщився, оглядаючи вулицю й небеса і впевнюючись, що їх ніхто не почув.
Гант схрестив руки на грудях. Запанувала тиша.
Потім залізні двері зашипіли, клацнули і трохи прочинилися.
У яблучко, хай йому грець.
Зробивши перший крок до галереї, Гант умить адаптувався після сонячного світла до тьмянішого інтер’єру і почав запам’ятовувати усі його деталі.
Стіни двоповерхової виставкової зали були обшиті дерев’яними панелями, а підлогу вкривали плюшеві темно-зелені килими. По краях кімнати розташовувалися ніші з м’якою підсвіткою виставкових експонатів: фрагментів стародавніх фресок, розписів і статуй ванірів — таких дивних і рідкісних, що навіть Гант не знав їхніх назв.