Брайс Квінлан стояла, спершись на великий стіл із залізного дерева у центрі кімнати, її білосніжна сукня підкреслювала кожен вигин її пишних форм.
Гант повільно посміхнувся, вишкірившись на всі зуби.
Він чекав від неї цього: усвідомлення того, хто він. Чекав, що вона відсахнеться, що почне гарячково намацувати тривожну кнопку чи шукати пістолет абощо, що на її думку зможе врятувати її від таких, як він.
Але, мабуть, вона зрештою таки була дурна, бо посміхнулася йому у відповідь надзвичайно пересолодженою посмішкою. Її нігті з червоним манікюром ліниво постукували по бездоганній дерев’яній поверхні.
— У вас п’ятнадцять хвилин.
Гант не став їй казати, що їхня зустріч, найімовірніше, забере значно більше часу.
Ісая розвернувся, щоб зачинити двері, але Гант знав, що вони вже замкнулися. Так само, як і знав — завдяки даним розвідки, зібраним легіонерами за ці роки, — що маленькі дерев’яні двері за столом вели нагору до кабінету Джесіби Роґи — де панорамне внутрішнє вікно виходило на виставкову залу, в якій вони зараз перебували, — а простенькі залізні дверцята праворуч вели вниз, на інший повноцінний поверх, повний того, що легіонери не повинні були бачити. Чари на цих двох дверях, імовірно, були ще сильніші, ніж на вхідних.
Ісая багатостраждально зітхнув, як він умів.
— Минулої ночі на околиці М’ясного Ринку сталося вбивство. Ми вважаємо, що ви знали жертву.
Гант відзначив кожну реакцію, яка промайнула на обличчі Брайс, яка так і лишилася сидіти на краю стола: вона трохи розширила очі, припинила постукувати пальцями й один раз кліпнула — усе це натякало на те, що в неї був короткий список потенційних жертв і жоден з можливих варіантів їй не подобався.
— Хто? — тільки й спитала вона рівним голосом. Повз неї пропливали струминки пари з конічного розпилювача біля комп’ютера, несучи яскравий, свіжий аромат перцевої м’яти. Ну звісно ж: вона була однією з тих фанатичних прихильниць ароматерапії, в яких видурювали марки, обіцяючи натомість, що вони стануть щасливішими, успішнішими у ліжку чи відростять собі другу половину мозку до пари тій, що вже у них була.
— Максимус Терціан, — відповів Ісая. — Нам відомо, що ви зустрічалися з ним у віп-барі «Білого Ворона» за дві години до його смерті.
Гант міг поклястися, що плечі Брайс трохи осунулися.
— Отже, Максимус Терціан мертвий, — промовила вона. Вони кивнули. Брайс схилила голову набік. — Хто це зробив?
— Це ми і намагаємося з’ясувати, — невимушено відповів Ісая.
Гант чув про Терціана — вампіра-виродка, який не сприймав відмов. Багатий татусь-садист навчив його всьому, що треба, і захищав сина від будь-яких непередбачуваних наслідків його поведінки. Відверто кажучи, Гант вважав що Мідґарду без нього буде краще. Як не рахувати головний біль, який чекає на них, коли батькові Терціана повідомлять, що його улюбленого синочка вбили… Сьогоднішня зустріч була лише початком.
— Можливо, ви були однією з останніх, хто бачив його живим, — вів далі Ісая. — Ви можете розповісти нам про вашу зустріч? Важливі всі подробиці.
Брайс перевела погляд між янголами.
— Це ваш спосіб зрозуміти, чи це я його вбила?
Гант злегка усміхнувся.
— Вас наче не дуже засмутило те, що Терціан мертвий.
Вона ковзнула по ньому бурштиновими очима, в яких світилося роздратування.
Чоловіки були здатні на купу безрозсудних дурниць заради тих, хто мав такий погляд, визнав Гант.
Колись і він творив безрозсудства для Шахари. А тепер через це на його чолі був витатуйований німб, а на зап’ястку — рабське тавро. Йому защеміло у грудях.
— Я впевнена, що вам уже повідомили про те, що ми з Максимусом розсталися не на приязній ноті, — сказала Брайс. — Ми зустрілися, аби завершити угоду з купівлі експоната нашої галереї, і коли справу було зроблену, він вирішив, що має право на… особисті послуги від мене.
Гант прекрасно її розумів. Її слова збігалися з усім, що він чув про Терціана і його батька. Але також могли вказувати й на мотив убивства.
— Я не знаю, куди він пішов після «Ворона», — вела далі Брайс. — Якщо його вбили на околиці М’ясного Ринку, припускаю, він рушив туди, аби придбати за гроші послуги, які хотів безкоштовно отримати від мене.
Холодні, різкі слова.
— Його поведінка минулої ночі відрізнялася від того, як він поводився під час попередніх зустрічей? — з кам’яним виразом обличчя спитав Ісая.
— Ми спілкувалися лише електронною поштою і телефоном, але я би сказала, що ні. У «Вороні» ми вперше зустрілися сам-на-сам, і він поводився саме так, як і можна було очікувати з його попередньої поведінки.