У ногах відчувалася втома, старий біль у стегні впивався у кістку, але руки не тремтіли. Брайс підійшла до дверей і розчахнула їх.
Архангел мав розкішний вигляд. Страшенно, непристойно розкішний вигляд.
За ним стояли Гант Аталар та Ісая Тиберіан — майже такі ж прекрасні. Ісая вкотре подарував їй улесливу посмішку, яку, вочевидь, вважав чарівною. А Гант… Його темні очі помічали геть усе.
Брайс схилила голову перед Губернатором і відійшла назад, похитуючись на довбаних підборах, що вгрузали у килим.
— Ласкаво просимо, Ваша Милосте. Проходьте, будь ласка.
Карі очі Михея Домітуса пожирали її. Його сила тиснула їй на шкіру, вириваючи повітря з кімнати, з її легень. Наповнюючи простір переплетінням опівнічних бур, сексу і смерті.
— Припускаю, ваша начальниця приєднається до нас по відеозв'язку, — промовив Архангел, заходячи всередину з яскраво освітленої вулиці.
Хел забирай, його голос — шовк, сталь і древне каміння водночас. Імовірно, він міг змусити будь-кого кінчити, просто нашіптуючи на вухо брудні речі.
Та навіть як не рахувати голосу, неможливо було забути те, ким був Михей, те, що випромінював Губернатор кожним рухом, кожним подихом. Наразі різними територіями Республіки правили десять архангелів, усі вони носили титул Губернатора — і підкорювалися лише астері. Магія звичайного янгола, який вважався могутнім, могла знести будівлю. Сила архангела могла зрівняти з землею цілий мегаполіс. Неможливо було передбачити, звідки бралася ця додаткова сила, що відділяла архангела від янгола — іноді вона переходила з роду в рід, про чистоту крові якого дбали астері. А іноді просто вигулькувала у нічим не помітних родинах.
Брайс поганенько знала життєпис Михея — на уроках історії вона не приділяла належної уваги бубонінню вчителя і замість того, щоб слухати, пускала слину, дивлячись на невиправдано прекрасне обличчя перед нею.
— Міс Роґа чекає нашого дзвінка, — спромоглася сказати вона, стараючись дихати не надто голосно, коли Губернатор ВаЛьбари пройшов повз неї. Одна з його сліпучо-білих пір’їнок торкнулася її голої ключиці. Вона би здригнулася — якби не двоє янголів за його спиною.
Ісая лише кивнув до неї, слідуючи за Михеєм до стільців перед столом.
Однак Гант Аталар затримався. Витримавши погляд Брайс, він глянув на її ключицю. Так, ніби пір’їнка залишила на ній слід. Здалося, що витатуйований терновий вінець на його чолі потемнішав.
Так само і запах сексу, який линув від Архангела, здалося, перетворився на гнилий сморід.
Астері й архангели могли легко знайти інший спосіб приборкати силу Упалих, утім, вони поневолили їх за допомогою відьомських заклять, вплетених у магічні татуювання, набиті на їхніх чолах наче довбані корони. І затаврували татуюванням на зап’ястках: «SPQM».
Senatus Populusque Midgard.
Сенат і народ Мідґарда. Справжнісінька безсоромна брехня. Наче Сенат не був маріонетковим керівним органом. Наче астері, чиї гнилі душі перероджувалися з однієї форми в іншу, не були імператорами й імператрицями, які правили всім і всіма цілу вічність.
Брайс викинула цю думку з голови і захлопнула залізні двері за Гантом, ледве не прибивши його сіре пір’я. Його чорні очі застережливо спалахнули.
Вона посміхнулася до нього, передаючи посмішкою все, що не наважилася сказати вголос про свої почуття щодо цієї засідки: «Я стикалася і з гіршими за тебе, Умбро Мортісе. Зиркай і гарчи скільки влізе».
Гант кліпнув — єдина ознака його здивування, але Брайс вже поверталася до свого стола, намагаючись не шкутильгати через біль, який пронизував її ногу. Вона притягла з бібліотеки третій стілець, від чого біль у нозі посилився.
Вона не наважувалася потерти товстий вигнутий шрам на верхній частині стегна, прихований під білою сукнею.
— Чи можу я щось вам запропонувати, Ваша Милосте? Кави? Чаю? Чогось міцнішого? — Вона вже розставила пляшки з газованою водою на маленьких столиках між стільцями.
Архангел зайняв середній стілець. Брайс ввічливо усміхнулася до нього і його погляд наче накрив її важкою шовковою ковдрою.
— Дякую, не треба, — Брайс глянула на Ганта з Ісаєю, які вмостилися на стільцях обабіч Губернатора. — Їм теж, — промовив Михей.
Що ж, прекрасно. Вона обійшла стіл, сунула руку під стільницю і натиснула мідну кнопку, змолившись милосердній Хтоні, щоб її голос лишався спокійним, хоча в її голові постійно вирувала одна й та сама думка: «Бріґґс не вбивав Даніку, Бріґґс не вбивав Даніку, Бріґгс не вбивав Даніку…»